Мене звати Богдан, я лікар і вірю в те, що коли народжується нове життя, Бог запалює на небі зірку. А коли ж людина помирає, ця зірка згасає.
Я допоміг сотням дітей побачити цей світ, тому вважаю, що допомагаю самому Богу. Хоч сам я з дуже простої родини. З дитинства цікавився біологією, анатомією, тому після школи навіть не вагався, ким хочу стати.
Вступив до медичного університету в Німеччині та повністю поринув у навчання. Після закінчення університету працював лаборантом в одній клініці, де познайомився з Софією. Її мама українка, вийшла заміж за німця, коли їй було 19 років.
Софія дуже красива дівчина, завжди привертала увагу до себе, відповідно я й закохався відразу та навіть подумати не міг, що колись вона обере мене. Ми одружились, коли я вже став лікарем. На весілля в Німеччину навіть з’їхалися мої найближчі родичі, та на щастя, наші сім’ї з Софією знайшли спільну мову.
Батьки дружини подарували нам машину, а ми вже власними силами купили собі житло. Тому можна сказати у нас був легкий старт.
Минуло декілька років я отримав підвищення на роботі, був одним з успішних лікарів, приймав дуже багато важких пологів. Тільки єдине, що мене та мою жінку непокоїло, це те, що Бог не дає нам діточок. Ми терпляче очікували, вірили, молилися, але все марно.
Щоразу, повертаючись додому, Софія обходила кімнати, приготовані для дітей, і не могла стримувати сліз. Десятки обстежень, сотні процедур і тисячі євро, витрачених на ліки, не давали бажаного результату… Я постійно заспокоював дружину, намагався розвеселити, тішив квітами та подарунками, але вона постійно картала себе за це, що не може зробити мене щасливим та подарувати мені сина або доньку.
Одного вечора мене терміново викликають на роботу. Молода вагітна жінка потрапила в аварію. Повернути жінку з того світу не вдалося. Зате я зумів врятувати дітей-близняток.
Як стало відомо вже потім, загибла жінка була безробітною. Батько дітей відмовився від них іще до народження через ваду серця в одного з близняток.
Як тільки Софія про це почула, наполягала забрати собі цих дітей.
– Я знаю, що ти хотів би своїх рідних діточок, але що, якщо ми не зможемо їх мати? Давай всиновимо близняток! — благала дружина.
– Софіє, не кажи так. Давай краще не робити поспішних висновків, усе ще все добре обдумати, а тоді приймемо рішення — відповів я.
Одна наступного дня, коли до дітей вже прийшли люди з дитбудинку, я вирішив, що все-таки ми їх виховуватимемо. Софія була дуже щаслива, а я поряд з нею ще більше!
Так у нашій сім’ї з’явилося двоє галасливих, а головне, цілком здорових дітей. А зовсім нещодавно ми з Софією дізнались, що чекаємо на ще одну дитину…
…Кажуть, Бог запалює зірку, коли посилає на землю нове життя. А на людину покладає головне завдання — не дати цьому життю згаснути.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!