– Дружині краще скажи, нехай тещу приструнить! А ні, то розлучайся! – Микола здивовано глянув на друга, адже дружини навіть не мав

Микола нещодавно змінив роботу. Довелося змінити й оточення. Тому нові колеги ще багато всього про нього не знали. Зате на кожному застіллі під випивку рвалися дізнатися, що там у нього в сім’ї відбувається. Не вірте, коли чуєте, що язиками почесати люблять тільки жінки. Це далеко не так. Чоловікам теж тільки дай тему для розмови.

Хоча Микола й сам підіймав теми особистого. Найбільше розказував про свою тещу. Точніше, жалівся.

-Яка ж вона у мене вередлива! – скаржився він новим друзям. – Усе її стосується. Ніщо без неї не обходиться.

Чути подібне новим колегам доводилося постійно, тож чоловік, який найближче з ним спілкувався якось не витримав.

-Дружині краще скажи. Хай вона тещу приструнить трохи! А ні, то розлучайся! Бо тільки жалієшся постійно. 

Микола замовк. Тоді розгубленим поглядом глянув на знайомого. 

– Яку дружину? Нема в мене ніякої дружини. Уже два роки як. Загинула вона. Тільки теща на пам’ять лишилася. Не виставляти ж її за двері.

-Ти з нею ще й живеш разом? Нічого собі.

Досі всі колеги робили висновки з розповідей Миколи, що в нього і теща є, і дружина також. А воно все далеко не так. 

Сами же Микола зовні мужик хоч куди. Йому трохи за 40, кремезний, високий. Здається, не має ні краплі співчуття.

Один із найстарших колег Миколи одразу почав вигадувати різне. Мовляв, он якого зятя хотів би собі. Його наймолодшій сестрі 38 років. Вдова. А тут могла б і перестати горювати за покійним. Сидить сама у них в селі.А так і місто переїхала б.

Діяти треба було негайно:

-А ти риболовлю любиш?

-Люблю! Але не дуже довгу, бо як теща без мене сама впорається?

-А на один день? Або й тещу бери. Там є будиночок біля озера. Всі помістимося. 

Місяць довелося вмовляти колегу. Умовив все-таки. Поїхали з домовленістю, що тільки на добу:

-Тещу не візьму. Вам потрібна зайва морока? Їжу їй залишу, двері зачиню, сподіваюся, нікуди не подінеться за добу.

Зате Петро, який і організував дійство, уже родичам про свій план розповів. Натякнув, що везе кавалера сестрі. І як у воду дивився – Миколі справді сподобалася Олена. З першого погляду закохався.

Тягнути не стали, через два місяці розписалися. Жити вирішили в чоловіка.

Зміни у Миколі були помітними. Він став спокійнішим, впевненішим. Ось так шлюб з похмурого буркітливого чоловіка людину робить!

Виявилося, що й колишня теща із новою дружиною знайшла спільну мову. Живуть тепер душа в душу. Теща навіть кричати та злитися перестала! Воно і ясно, має поміч на старість. Що ж сам Микола міг їй дати? 

Петрові тільки таке не подобалося. Що сестра має жити в домі з геть чужою жінкою. Але сама невістка була задоволена. 

Зате брат до зятя в гості не поспішав. Поки не хотів заважати молодятам. Та й тещу цю бачити бажання не було.

Ось наближався Новий рік. Рідню Петра сестра запросила в гості. Нарешті з’явився привід завітати до них.

У душі Петро сильно переживав. Не знав, як відреагують родичі на такі сімейні “традиції” Петра. 

І ось стоїть рідня на порозі. Матір Петра запитує, як хоч звуть цю тещу. Чоловік тільки плечима знизує. Мовляв, не цікавився ніколи. Потреби не було.

-Взагалі теща тепер я, – обурилася жінка. 

Гостей зустріли привітно.

Доки сиділи за столом, у кімнаті з’явилася руда пухнаста кішка. 

-Нічого собі! – сказав Сашко. – Це хто у нас тут такий гарний?

-Знайомтеся, – почав Микола, – Це теща!

Усі тільки роти повідкривали. 

-Теща?!

-Так, я ж розповідав вам про неї. Кішка моя.

– Ми ж не знали, що це кіт.

– Була і справжня теща у мене колись. Але всі 15 років шлюбу нам жити не давала. Казала, що дітей нам рано народжувати. Довелося кота завести. То й назвав на її честь. 

А потім дружині діагностували рак. І вона пішла з цього світу. З тещею ми більше не спілкувалися. На пам’ять тільки кішка залишилася. 

Тепер Теща – мій друг! Доглядаю за нею, годую. Тільки вона примхлива. Кусається інколи, шипить… Це вона так свариться зі мною. Ніби й справді теща.

Мати Петра розсміялася. Аж сльозу від сміху пустила. 

-Ви чого плачете?- запитав Микола.

– Та хто кішок Тещами називає?

Гості розреготалися.

– А ти, доню, одразу сказати не могла?

-Та якось не до того було. Та й ви особливо ніколи не запитували. 

-Я тоді заведу собаку і назву Зять! – розреготалася мати Петра. 

А про кого подумали ви, коли йшлося про тещу?

Очікували такого закінчення?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Коментарі

Ivanna
Adblock
detector