Доброго дня чи вечора, любі читачі. Хочу розповісти вам одну історію про мою подругу Маринку. От цікава вона жінка, чесне слово.
Ми з нею товаришуємо ще з дитсадка, адже вона жила у сусідньому під’їзді. Навіть наші батьки один до одного у гості ходили, святкували Новий Рік та Різдво. Словом, Марина мені немов рідна сестра.
Разом сиділи за партою, плакали через розбиті серця, ходили на дискотеки.
Зараз у мене є коханий чоловік Петро та синочок Микитка. Марина, до речі, його хрещена мати. І от у мене все у житті добре склалося – вийшла заміж, маю квартиру, машину, бізнес.
А ось у Маринки справи кепські – розлучена, виховує самотужки доню Іринку, живе у однокімнатній квартирі, виплачує кредит за машину, інколи у мене гроші може позичити.
Ні, ви не думайте, я не хочу зараз вихвалятися на фоні подруги. Мене турбує інше питання.
– Знаєш, а я нещодавно записалася на танці. Танго, давно мріяла знайти таке цікаве хобі, – сказала Маринка, коли ми разом Новий Рік зустрічали.
Я ледь тістечком не подавилася. Просто у неї мізерна зарплата (працює секретарем у якійсь малій конторці), кредит за машину, а про витрати на доню я взагалі мовчу. Аліменти її горе-чоловік не виплачує. Та і давно не дає про себе чути, навіть свою доню не вітає зі святами.
Добре, що її батьки можуть докинути копійку-другу або я чимось допоможу. Наприклад, забираю Іринку зі школи, роблю уроки (наші діти в одному класі навчаються).
Знаєте, тоді я нічого не сказала. Її життя – її правила. Правда, як вона на це має час знайти? Дитина, кредит, ремонт. А її Іринка ще й діабетик.
Я б на її місце загрузнула у домашніх справах і геть чисто забула про якесь хобі. Ну серйозно, навіщо мені зайві клопоти?
Але от нещодавно, буквально перед Паскою Марина ошелешила мене новиною:
– Словом, на танцях я познайомилася з Ігорем, моїм напарником. Раз мене додому підвіз, то з роботи забрав. На побачення кликав. Знаєш, я вже не маленька дівчинка, ми з ним дорослі люди. Отож, думаємо 1 червня написати заяву до РАЦСу.
Ох, тоді у мене очі розміром з колеса від трактора стали. От думаю – що у неї в голові замість мізків? Тирса? От, будь ласка, поясніть люди добрі – яка нормальна та адекватна жінка таке робитиме? Цирк, та й годі.
– Та не лізь ти до неї, своїх турбот не вистачає? Її чоловік – її проблеми. Мені попри ґудзик, нехай навіть з президентом України зустрічається, – сказав мій Петро.
Та я не можу вже спокійно спати. Згадую, яка у Марини була депресія через її колишнього чоловіка, ледь до лікарні не потрапила. А її Іринка? Як дитина відреагує? Це ж чужа людина!
І от я не знаю, що робити далі. Адже Марина хоче взяти мене за свідка для розписки. Інколи кличе прогулятися вчотирьох – я з Петром та вона з Ігорем. Поки у мене тільки є відмови “їдемо до свекрухи”, “погано почуваюся”, “багато роботи”.
Моя мама та чоловік тримають нейтралітет – їм байдуже. А я переживаю за Марину! Раптом він їй другу дитину зробить та зникне?! Ох, погане у мене передчуття щодо її Ігорка.
Що мені робити? Боюся прямо сказати Марині, адже тоді кінець нашій дружбі. Я її знаю, вона точно образиться. Тому вже сподіваюся, що серед коментарів знайду хоча б одну адекватну пораду.
Заздалегідь спасибі!
На Вашу думку, жінка дарма переживає щодо нового чоловіка? Що б Ви могли зробити на її місці? У Вас траплялася схожа ситуація?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!