Думала, що подруга після розлучення трішки спуститься на землю. А вона таке утнула, що я аж дар мови втратила! Тепер боюся від неї слухавку підіймати

Доброго дня чи вечора, любі читачі. Хочу розповісти вам одну історію про мою подругу Маринку. От цікава вона жінка, чесне слово. 

Ми з нею товаришуємо ще з дитсадка, адже вона жила у сусідньому під’їзді. Навіть наші батьки один до одного у гості ходили, святкували Новий Рік та Різдво. Словом, Марина мені немов рідна сестра. 

Разом сиділи за партою, плакали через розбиті серця, ходили на дискотеки. 

Зараз у мене є коханий чоловік Петро та синочок Микитка. Марина, до речі, його хрещена мати. І от у мене все у житті добре склалося – вийшла заміж, маю квартиру, машину, бізнес. 

А ось у Маринки справи кепські – розлучена, виховує самотужки доню Іринку, живе у однокімнатній квартирі, виплачує кредит за машину, інколи у мене гроші може позичити. 

Ні, ви не думайте, я не хочу зараз вихвалятися на фоні подруги. Мене турбує інше питання.

– Знаєш, а я нещодавно записалася на танці. Танго, давно мріяла знайти таке цікаве хобі, – сказала Маринка, коли ми разом Новий Рік зустрічали. 

Я ледь тістечком не подавилася. Просто у неї мізерна зарплата (працює секретарем у якійсь малій конторці), кредит за машину, а про витрати на доню я взагалі мовчу. Аліменти її горе-чоловік не виплачує. Та і давно не дає про себе чути, навіть свою доню не вітає зі святами.

Добре, що її батьки можуть докинути копійку-другу або я чимось допоможу. Наприклад, забираю Іринку зі школи, роблю уроки (наші діти в одному класі навчаються).

Знаєте, тоді я нічого не сказала. Її життя – її правила. Правда, як вона на це має час знайти? Дитина, кредит, ремонт. А її Іринка ще й діабетик. 

Я  б на її місце загрузнула у домашніх справах і геть чисто забула про якесь хобі. Ну серйозно, навіщо мені зайві клопоти? 

Але от нещодавно, буквально перед Паскою Марина ошелешила мене новиною:

– Словом, на танцях я познайомилася з Ігорем, моїм напарником. Раз мене додому підвіз, то з роботи забрав. На побачення кликав. Знаєш, я вже не маленька дівчинка, ми з ним дорослі люди. Отож, думаємо 1 червня написати заяву до РАЦСу.

Ох, тоді у мене очі розміром з колеса від трактора стали. От думаю – що у неї в голові замість мізків? Тирса? От, будь ласка, поясніть люди добрі – яка нормальна та адекватна жінка таке робитиме? Цирк, та й годі. 

– Та не лізь ти до неї, своїх турбот не вистачає? Її чоловік – її проблеми. Мені попри ґудзик, нехай навіть з президентом України зустрічається, – сказав мій Петро. 

Та я не можу вже спокійно спати. Згадую, яка у Марини була депресія через її колишнього чоловіка, ледь до лікарні не потрапила. А її Іринка? Як дитина відреагує? Це ж чужа людина! 

І от я не знаю, що робити далі. Адже Марина хоче взяти мене за свідка для розписки. Інколи кличе прогулятися вчотирьох – я з Петром та вона з Ігорем. Поки у мене тільки є відмови “їдемо до свекрухи”, “погано почуваюся”, “багато роботи”.

Моя мама та чоловік тримають нейтралітет – їм байдуже. А я переживаю за Марину! Раптом він їй другу дитину зробить та зникне?! Ох, погане у мене передчуття щодо її Ігорка. 

Що мені робити? Боюся прямо сказати Марині, адже тоді кінець нашій дружбі. Я її знаю, вона точно образиться. Тому вже сподіваюся, що серед коментарів знайду хоча б одну адекватну пораду. 

Заздалегідь спасибі! 

На Вашу думку, жінка дарма переживає щодо нового чоловіка? Що б Ви могли зробити на її місці? У Вас траплялася схожа ситуація? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector