Я вперше досить рано вийшла заміж, у 19 років. Закохалася по вуха у свого одногрупника, ще й завагітніла від нього. Ми розписалися, почали жити разом на моїй квартирі. Це була скромна, двокімнатна хрущівочка. Адже коли бабуся дізналася про мій цікавий стан, то переписала цю квартиру на мене, а сама переїхала на дачу.
Однак, батько з Мирона вийшов такий паскудний, що от просто словами не передати. Не хотів гуляти з донечкою, годувати її чи навіть змінити підгузок. Тільки одне діло любив – грати у комп’ютерні ігри та робити ставки. Моє терпіння закінчилося, коли побачила, що з квартири почало зникло золото та інші ціні прикраси. Тому згребла всі його речі в пакет, викликала майстра і негайно змінила замки.
Доньці Мартусі тоді було 4 рочки. Добре, що у районі був дитячий садок та вільне місце у групу. І поки доня була з вихователями, я працювала в салоні краси.
Так минуло 15 років. Мартуся зараз навчається на 1 курсу у Львові, а я залишилася в Самборі.
А рік тому я познайомилася з Романом на дні народження спільної подруги. От він мені дуже сподобався. Вихований, начитаний, розповідав багато цікавих історій. Ще й має дві освіти, дуже розумна людина.
І його ніяк не налякала новина про те, що я маю доньку. Хоча інші чоловіки сторонилися, наче вогню. Через місяць стосунків Роман перший запропонував переїхати до нього. Він мав будиночок на 2 поверхи, гарне подвір’я та літню кухню. Я почала тут господарювати. Посадила нові квіти, деревця та алейку з туй ще замовила. На кухні у мене був і комбайн, і мультиварка. На дворі стояв спеціальний мангал-гриль для посиденьок.
До речі, Роман дуже добре спілкувався з Мартою. Пересилав до Львова гроші, якісь гостинці та подарунки. Ту бабусину квартиру ми здавали в оренді молодій родині. Ну чого буде житло стояти пустим? А так, за моїми вазонками доглядають. І ще прибуток додатковий є, всі ті гроші ми відкладали на майбутнє Марти.
І мені дуже пощастило з Романом. Вправний господар, хороший чоловік. Дітей до мене мав, відповідно, всі гроші приносив у нашу родину. Хоча ми не були повінчані та розписані, однак, жили у мирі та злагоді.
Тільки хтось, певно, нашому щастю наврочив. У суботу вирішила зробити генеральне прибирання, повикидати всі старі газети, журнали, листи та квитанції. Я сама можу зберігати чеки з магазину, яким рік та більше.
Відчинила шухляду з одягом Романа, аби кинути в прання. Аж раптом бачу – біла папочка з підписом “Документи на спадок”. От мені так цікаво стала, що я вирішила глянути на ті папери.
Ох, знаєте, краще б я їх порвала чи спалила або ж викинула у смітник. Адже це була не просто тека, а підписані нотаріусом папери на будиночок. І в разі поганого випадку це все майно переходить у спадок молодшій сестрі Романа, Ользі. Ми з нею рідко бачимося, адже вона живе у Немирові. Розлучена, виховує двох синів. Роман час від часу надсилав їй гроші на племінників і я сама не була проти такого. Ну він її брат!
Однак, переписувати хату – це вже занадто. Чого вона має претендувати на спадок? Сама не може заробити на квартиру чи як?
Я дочекалася, коли Роман прийде додому, аби одразу обговорити таку знахідку:
– Ну а що тут такого? Це моя рідна сестра.
– А я хто? Служниця чи коханка?
– Зрозумій, що сестра в мене на першому місці. Ще скажи, що Марті віддали половину. Я ж не її біологічний батько.
От такий неприємний осад залишився після цієї розмови. Наче для Романа я не кохана жінка, а просто безкоштовна служниця вдома. Раптом з ним дійсно щось трапиться і його сестра Олька буде тут командувати?
Тепер не знаю, що робити далі. Вимагати від Романа, аби на мене половину записав? Чи просто піти від нього геть? І як після цього йому взагалі вірити далі?
Що Ви можете порадити нашій читачці? Ображатися через спадок можна чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!