За останні кілька місяців у моєму житті сталося стільки змін, що я вже й уявити боюся, чого чекати далі…
Два місяці тому я дізналася, що чоловік мій, з яким ми 7 років у шлюбі прожили, частенько стрибає в гречку. І не зупиняли його ні сім’я, ні діти, ні совість… Знайшов собі якусь дівку, удвічі від себе молодшу, уявив себе героєм-коханцем, та ото і все.
Я ж як тільки про це взнала, то одразу подала на розлучення. Думала, що вже тут нема про що й говорити, як така ситуація склалася. Але ж ні, у Руслана на це все були інші погляди.
– Та як ти посміла?! – верещав він, коли побачив, що я заяву подала. – Ти мені клялася до смерті зі мною бути, а тепер отаке видаєш? І ти думаєш, я тобі таке прощу? Ти ж мене перед людьми позориш!
Не знаю, про яких там людей говорив мій без п’яти хвилин колишній, але йому наче дах знесло. Поки кричав, схопив стілець, який стояв найближче, і давай ним на всі боки розмахувати.
– Чи, може, ти від мене грошей захотіла? Аліментів? То зараз я покажу, що тобі світить! – ніяк не міг заспокоїтися Руслан.
І давай тим стільцем трощити все, що в кімнаті стояло. І телевізор полетів, і мікрохвильовка, і холодильник… Звісно, він же його за свої гроші не купляв. І після розлучення техніка йому не дістанеться. То чого б і не побити його все, правда?
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Давай же я поліцію викликати та сусідів гукати, аби чоловік до тями прийшов. Цілий вечір на це все пішов.
Через якийсь час ми виставили квартиру на продаж, щоб гроші між собою поділити. І, на щастя, дуже швидко знайшовся на неї покупець. І одразу після того я купила нам із сином набагато менше житло. Але вже подалі від міста, щоб колишній не знайшов.
Нове життя мене не лякало: гроші я заробляти вміла, викликів долі ніколи не боялася. Але як глянула я на ту коробку, яку зопалу купила… Стіни подерті, меблів нема, скрізь безлад… Роботи там було років на два, не менше. Аж плакати тоді захотілося, наскільки все раптом стало погано.
Але діватися не було куди. Треба було звикати до нової оселі. Тільки сина почало трохи попускати від переляку, який на нього його батько нагнав, як у наші двері хтось постукав. Я так перелякалася, що й словами не передати. Але ж пішла відчиняти.
– Думала, тебе тут ніхто не знайде? – почула я раптом.
Від побаченого хотілося просто розплакатися! Друзі, родичі, знайомі – усі стояли в старому одязі, з віниками, щітками, відрами… Мама їм про мою ситуацію розказала, от вони всі й приїхали, аби помогти мені на новому місці обжитися.
Я вам так скажу: за два дні ми з тим ремонтом і вправилися. Так ніхто ще й грошей брати не захотів. Просили тільки, щоб я пообіцяла знову бути щасливою…
Скільки всього в моєму житті відбувається, що я вже й не знаю, чого чекати далі. Сподіваюся, усе буде добре!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!