Думала, що на дачі спокійно зустріну старість. Однак, подруга мала свої плани на чуже майно!

Минулого літа ми з чоловіком вирішили купити дачу. Якраз найшли в Інтернеті оголошення про невелику ділянку, 20 хвилин на машині – і вже на місці. Так, він був, м’яко кажучи, не в ідеальному стані. Тому замість щорічної поїздки у Єгипет чи Туреччину ми гарували на дачі. Треба поставити новий паркан, залатати дірки на горищі, зібрати бур’яни та провести кабельне телебачення. 

Повірте, ми ой як багато витрати. Навіть взяли декілька тисяч з картки на “чорний” день. Але така купівля нам тільки на руку – можна весело час проводити на пенсії, діти з онуками приїжджатимуть. А ще я можу вирощувати улюблені півонії та троянди у власному саду! Чоловік давно мріяв про невеличку баню.

На новосілля ми запросили друзів з міста – всі приїхали родинами, хтось онуків брав з собою. А подруга Марина ще й похресників взяла. Ну, нічого, діткам тільки веселіше було у такій великій компанії гратися. 

І найбільше дачу нахвалювала саме Марина:

– Ой, які красиві квіточки ростуть. Ще й поряд є лісочок, можна ходити на прогулянку. А яке тут повітря чисте, словами не передати. І чим тут не санаторій? 

Ми чудово посиділи, друг Микола привіз гітару. Згадали молодість, співали пісні Цоя та навіть Пугачової. Під вечір всі почали збиратися, але найбільше метушилася Маринка:

– Я запізнилася на автобус останній. Ще й дітки капризують!

– Хочеш, мій чоловік тебе підвезе додому? У машині є багато місця.

– Та що ти. Може, краще, ми у вас переночуємо, а на ранок поїдемо? Не хочу на ніч у таку темряву їхати.

Я кивнула головою на знак згоди. Віддали Марині та діткам велику кімнату, а самі тіснилися на розкладачці. Добре, що чоловік взяв з квартири матрац та додатковий комплект постелі. 

Пошепки

Покинулася під стукіт чашки та гудіння чайника. Це подруга так господарювала на кухні. Без дозволу взяла святковий сервіз (який я поставила спеціально у коробку під стіл).

– Доброго ранку. Ми так солодко спали!

“Не добрий, бо ти тут товчешся, немов корова” – подумала. Але натомість просто посміхнулася. 

– А тобі ще не треба на автобус додому? 

– Дітки ще сплять. І я пообіцяла їм прогулятися у лісі! 

Словом, як ви вже здогадалися – Марина того дня так і не поїхала з дітками додому. І щоразу знаходила нові відмовки у стилі “автобус пропустила/втомилася/а тут так добре”. Повірте, я б з радістю дозволила залишитися ще на день, якби мене по-людськи попросили. А влаштовувати такий дешевий цирк…Ну я не дитина маленька. 

І тоді Марина щочетверга до нас телефонувала з єдиним проханням – а коли можна на дачу поїхати? Бо, бачте, у неї онуки, племінники, троюрідні похресники двоюрідної сестри по лінії татового дідуся… Словом, божевільня “Ромашка”. 

Я вже вигадую різні причини – то у мене є інші плани, гості мають приїхати. А подруга пропонує вихід:

– А ти віддай мені ключі, я до тебе можу через годину заїхати.

Тоді знайшли чудовий вихід. Сказали, що супутникова тарілка зламалася і кран протікає. Марина заспокоїлася. Але чи вистачить її надовго? Не хочу псувати з нею стосунки. Але хіба можна бути такою нахабою? 

Як врозуміти таку подругу? Що б ви їй сказали? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!