Через кілька днів Оксані виповнюється 16 років. Батьки планували гучно святкувати, адже дата гарна, на носі закінчення школи й такий символічний крок у самостійне життя. Та Оксані не до радощів, вона з жахом розуміла, що її життя вже не буде таким, як раніше безтурботним. Все через дві смужки на тесті вагітності.
– Як мені зізнатися батькам? – від однієї лиш думки про скандал дівчину кидало в жар, батьки ж стільки планів для неї склали, в які дитина вписувалась мінімум після заміжжя. – Добре, що хоч школу закінчу без живота, а там якось буде.
День народження минуло дуже швидко. А там і відтягувати з зізнанням не було куди. Мати кричала несамовитим гнівом. Одразу повезла її до лікарів, але вони тільки знизали плечима: “Пізно щось робити! Буде народжувати”.
Батько теж не підбирав слів, злився на дочку, кричав, що вона осоромить їхню сім’ю.
Та не меншого болю завдав Оксані коханий. Він першим дізнався про вагітність і так само швидко зник з її життя Батьки швиденько відвезли його навчатися до Польщі, де вже жив його старший брат, вважаючи, що вони тут ні до чого!
Вагітність проходила добре. Оксана народила перед Новим роком. Хлопчик був здоровим. Батьки дівчини різко змінили своє ставлення до дочки. Дбайливо ставились поки вона лежала у пологовому, а потім ошелешили її заявою.
– Доню, ти ж сама розумієш, що дитина тобі зараз не потрібна! Напиши відмову і поїдемо щасливо додому! Почнемо все спочатку! – з усмішкою без жодного докору сумління сказала мати.
– Яку ще відмову?
– Ну таку, що ти не хочеш своєї дитини! Хлопчику знайдуть нових батьків, розумієш?
– Ні! Не розумію!
Як би батьки не намагалися, та дочка не стала писати відмову. Їй не вкладалося в голові поняття віддати свою дитину. Скільки сліз було пролито і нервів зіпсовано, що врешті батьки поставили їй ультиматум:
– Або ти відмовляєшся від дитини або додому можеш не повертатися! Думаєш, що така доросла, щоб самій дитину виховувати? Раз так, тоді успіхів тобі! Сама заробляй на підгузки і їжу!
Єдиною людиною, яка підтримала Оксану була її рідна тітка Віра. Жінка не могла повірити, що сестра вигнала на вулицю дочку та внука. Віра вже багато років жила одна, тому навіть зраділа, що тепер у неї вдома стане веселіше, діти ж така радість.
– Дякую вам дуже! Якби не ви, я б не знала, що мені робити! – плакала в обіймах тітки Оксана.
– Що ти, дитино! Добре, що подзвонила! Якось та й протягнемо! Може твої батьки скоро зрозуміють, що натворили і приїдуть по тебе! Побачимо! Не розчаровуйся раніше часу!
Та ніхто так і не приїхав, навіть рідні дід з бабою не цікавились справами внука. Завдяки допомозі тітки Оксана могла навчатися. Через три роки Дмитрик пішов у садочок, а Оксана знайшла собі роботу. З грошима стало трохи легше.
Коли сину виповнилось 5 років, Оксана вирішила відсвяткувати це у дитячому кафе, потім вони пішли на прогулянку у парк атракціонів. Туди вона запросила свого коханого з яким вони познайомилися на роботі. Артем мав для хлопчика подарунок. Вони і одразу сподобались один одному, а Оксана не могла налюбуватися цією картиною, вона знову відчула себе щасливою.
Невдовзі Оксана з сином переїхала до Артема. Тітка навіть засмутилася, казала, що вже не уявляє своє життя без дитячого сміху племінника і просила, щоб вони хоча б раз в тиждень приходити до неї в гості!
Минуло ще 20 років. Дмитрик виріс, змужнів, закінчив навчання, зустрічається з милою дівчиною і живе за кордоном. Тим часом в Оксани та Артема народилось ще двоє діточок, вони безмежно щасливі.
Якось Дмитро приїхав з дівчиною до батьків в гості, привіз гостинці. Раптом телефон Оксани заграв від вхідного дзвінка.
– Мам! Тобі якийсь невідомий номер дзвонить! – гукнув її син.
– Біжу! Алло! – Оксана завмерла на мить.
– Алло! Оксано, це ти?
У слухавці звучав голос матері. Він не одразу здався їй знайомим, він був хриплий та грубий, слабкий і холодний.
– Слухаю вас!
– Доню! Слухай! Заслабла я, наші лікарі розводять руками, кажуть обстежуватись у Європі! Нехай твій Дмитро візьме мене з собою! Я чула він десь за кордоном живе!
– Мамо?
Останню фразу Дмитро добре розчув, але це йому геть не сподобалось. Він дуже добре знав, як з Оксаною колись повелися її батьки та вважав, що тепер вони не мають жодного права щось у них просити. Він вихопив з рук матері телефон і мовив сердитим дзвінким голосом:
– Я перепрошую! З вами говорить Дмитро. Не знаю, хто ви й чого хочете, але ви Оксані більше не мати, і мені ніяка не бабуся! І ніколи не були й не станете! До побачення! – а потім поклав трубку і глибоко видихнув…
Як ви ставитесь до вчинку Дмитра?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!