15 років тому в наше місто повернувся Максим. Я його з дитинства знала, ще з пелюшок ми разом були. Але в один момент він попрощався з усіма і поїхав навчатись у столицю. Кілька років від нього ні слуху ні духу не було.
За цей час я встигла закінчити навчання, вийти заміж, народити донечку і розлучитись. Шлюб мій видався дуже невдалим: чоловік пив, брехав мені часто, а потім і взагалі почав з дому гроші виносити.
– Скільки вже ти будеш заливатись, іроде? Чи тобі не вистачає тієї горілки? Чи ти мало з мене крові випив?! – не стрималась якось я і почала з’ясовувати з ним стосунки.
– Ти що сказала, га?! – розлютився мій чоловік і вперше підняв мене руку.
Після того я написала на нього заяву, зібрала речі й втекла. У нашому містечку чутки розносяться швидше, ніж грип узимку, тому про долю мою нещасливу знали всі. І, звичайно, заміж вже брати ніхто не хотів.
А от Максим став ковтком свіжого повітря! Він вперше за багато років приїхав додому і я зрозуміла, що жити без нього не можу!
Він теж наче скучив дуже, квітами задарював, на побачення запрошував… Так ми якось і одружились.
Сім’я в нас вийшла чудесна. Кілька років ми навіть на власний будинок збирали. Діло як було: Максим сказав, що відкладатиме гроші зі своєї зарплати одразу на депозит. Я вирішила, що теж до такої справи долучитись хочу, і щомісяця то 100, то 200 доларів йому віддавала.
Заробляли ми дуже небагато, скажу відверто, тому іноді ті гроші як від серця відривались! Але ж заради мрії людина здатна на все!
І от ми вже 15 років у шлюбі, десь майже стільки ж часу відкладались гроші на власне житло.
– Максимчику, а тобі не здається, що в нас за цей час уже на три будинки могло назбиратись? Давай, може, нарешті здійснимо нашу мрію? Ми ж не молодіємо! – почала я нагадувати чоловіку.
А він постійно відмахувався, мовляв, рано ще.
Та якось пішли ми до кумів на річницю, святкували вони в бані. Максим мій мало того, що розпарився добре, так ще й напився до свинячого реготу!
– Ой, Наталко, яка ж ти таки в мене дурна, – почав він ні з того ні з сього верзти. – Ти правда думаєш, що ми колись хату людську купимо? Усі ж наші гроші тю-тю, нема. Думаєш, чого я в ці наші зальопанці вернувся колись? За мамою скучив? Е-е, ні. Я просто в Києві всі свої гроші програв. А потім позичив… І знову програв. Люди серйозні мені трапились. Сказали, знайдуть – уб’ють. Двічі повторювати мені не треба – спалив паспорт, викинув старі речі та й перебрався в рідне містечко. Місяць я тримався, потім знову грати почав. І знову борги. Сам би я з них не виліз, то і взяв тебе заміж. Мені мати розказала, що заробляєш ти не погано. А я ж не дурень, щоб такий шанс профукати!
У мене від цієї сповіді аж мурахи шкірою пішли… Хотілось одразу порахувати, скільки ж він моїх грошей на ці дурнуваті ігри всадив, але здоровий глузд переміг. Аби я дізналась точну суму, то в мене, мабуть, на місці серце стало б!
Від Максима я з’їхала в той же вечір. Коли похмілля його трохи попустило – почав телефонувати мені, запитувати, чому я від нього пішла. Мабуть, не пам’ятає, що вибовкав мені всю правду…
Подруги кажуть, що я повинна Максима пробачити, бо він – останній мій шанс не лишитись на старість «сиротою». А я думаю, що вертатись до такого було б найбільшою моєю помилкою!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А як ви думаєте?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!