Ви мене вже вибачте за таку правду, але більше я мовчати просто не можу! От у нас зараз в країні така ситуація склалася, коли всі тільки про військових і думають. Чи хватить їм виплат, чи нормально вони їдять, як одягнені. І воно все це правильно, хлопцям і дівчатам зараз дуже важко доводиться. Але ж чого всі різко забули про нас, пенсіонерів?
По телевізору раніше розказували, що ми золоті гори на старість маємо. А зараз і взагалі вже про нас не згадують… А знаєте, як нам живеться?
Почалася війна, ціни полізли в гору так, що мене ледь інсульт не здолав! Аби не гуманітарка та добрі сусіди, то вже й не було б мене на цьому світі. Мені пенсії раніше якраз вистачало, аби за газ і світло заплатити, купити якоїсь крупи на місяць. Зараз я вже на ту крупу й не дивлюся. Знаю, що грошей все одно немає.
І не думайте, що в мене пенсія мала, бо я все життя нічого не робила. За моїми плечима майже 40 років роботи в школі!
Я хоч дітей і люблю, але яка ж то невдячна праця була. Ти їх хочеш чогось навчити, на правильну дорогу направити… А вони всідаються тобі на голову ще й ноги звішують! Працювала на мінімалку скільки років, а тепер на іншу мінімалку живу. Ще якось можна було терпіти, поки чоловік мій був живий. Але років з 15 тому я овдовіла, пішов мій Гриша у засвіти. Він мені хоч по дому щось помогти міг, аби на майстрів усяких гроші не спускати. Та всі ми не вічні…
І живу тепер я сама по собі… Донька ще намагається десь у чомусь мені помагати, але вона медсестрою працює. Багато там не заробиш, часу вільного немає, самі стреси цілий день. А вдома ще й двоє дітей із чоловіком голодні чекають.
Можна було б до сина за поміччю побігти, але він як виїхав за кордон перед війною, так його і чути з тої пори.
Добре, що здоров’я мене ще не дуже підводить, донька помогла прибиральницею в лікарню влаштуватися. Замітаю тепер у палатах, східці мию, після хворих іноді прибирати доводиться. Із самого ранку до пізньої ночі товчуся на ногах. А там уже такий варикоз, що страшно на нього й глянути. Колись прийде час, що не зможу я і з ліжка встати. Страшно думати, що буде тоді.
І я наче й не жаліюсь, бо то в мене ще не найгірша ситуація. Але не такої я старості чекала, ой не такої… І як же шкода, що нікому до нас немає діла.
Як думаєте, треба піднімати пенсії? Якщо так, то на скільки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!