Ви колись чули про “день свекрухи”? От і я не чула. Це ніяке не свято, ні. Це штука, яку вигадала матір мого чоловіка, аби бути дітям хорошою бабусею Але не спішіть нею захоплюватися: хорошого в цій ідеї дуже мало, як виявилося.
Почалося все кілька місяців тому. Моя свекруха помітила, що діти більше тягнуться до моєї матері, ніж до неї. Вона через це так рознервувалася, що аж прибігла до нас поскандалити.
– У дітей, щоб ти знала, дві бабусі, а не одна! Чого це вони не хочуть до мене приходити, чого при зустрічі не обнімають? Чи це ти їх проти мене муштруєш, га?! – кричала вона на всю квартиру.
А я тільки стояла та дивилася на неї очима по п’ять копійок… Річ у тому, що моя мама живе далеко від нас, але все одно знаходить час, аби приїхати до внуків, мені по дому помогти. І в неї є робота, свої турботи… Але внуки – завжди на першому місці. Так вже її виховали колись.
А от Лідія Іванівна – то щось зовсім інше. Вона з оцього покоління нових бабусь, якщо ви розумієте, про що я. Манікюр, педикюр, салони, гарний одяг – оце в неї завжди було в пріоритеті. Про сім’ю вона якось забувала іноді, чи що. Бувало, прийде раз на місяць, дасть дітям по іграшці і сидить у телефоні клацає. Ото і вся бабуся.
То ж не дивно, що малі, яким по 5 років, більше до того тягнуться, хто їх більше забавляє.
Тільки свекруха цього розуміти ніяк не хотіла. Тому й вирішила, що треба виділити на тижні один день, який вона буде проводити з онуками. Це повинно було їх зблизити, як я розумію.
Першого разу, як на розвідку, поїхав до неї мій чоловік. Хоча й він не в захваті був неділю на такі гостини витрачати.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Більше я на це не підпишусь! – заявив Сергій, як тільки зайшов додому. – Наступного разу дітей везеш ти!
Так я і не випитала в нього, що ж такого страшного його мати зробила. А вже через тиждень побачила сама.
Приїхали ми до неї, вона одразу тикнула дітям по якійсь дешевій іграшці. Всілася на дивані, взяла телефон… І все. На цьому все.
– Чого ти з дітьми не граєшся? – випалила хвилин через 10 вона до мене. – Іграшки я їм дала, сидіть тепер і грайтеся всі разом.
Я там ледь не зомліла! Вона просто весь день сиділа в телефоні, а я мусила перед нею з малими витанцьовувати! Мабуть, Лідія Іванівна вирішила, що якщо діти будуть бачити її квартиру раз у тиждень, то більше любитимуть бабусю.
Мало того, що я весь цей концерт показувала, так ще й обід мусила готувати свекрусі і дітям, прибрати, бо діти насмітили… Словом, то не день сім’ї, а рабство якесь, їй Богу!
Я сказала Максиму, що теж більше їздити на такі гостини не хочу. А він впирається. Мовляв, діти повинні і ту, і ту бабу знати…. І що його тепер робити взагалі?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!