Думаю про розлучення після слів чоловіка: «не став себе поруч з моєю мамою і не порівнюй, мама – це святе, а у тебе все попереду»

З Олегом прозустрічалася три роки, в 25 одружилася, і зараз вже другий рік разом проживаємо. Вагітність планували, тому коли побачила дві полоски на тесті – безмежно зраділа. До весілля ми разом не проживали, перший місяць було трохи складно пристосуватися до звичок один одного, інколи сварилися, потім мирилися, але загалом жили добре. Коли дізналися про мою вагітність зрозуміли, що нам треба більше житло. Продали нашу однокімнатну і тимчасово переїхали до свекрухи. 

Вона живе одна, батька немає. Ми планували, що до грошей з продажу додамо наші накопичення, купимо двокімнатну квартиру, а на ремонт і меблі візьмемо кредит. Однак після того, як ми переїхали до його мами, почалися непорозуміння. Немов, чорна кішка пробігла між нами. Гостро питання постало про оформлення квартири. Річ у тому, що його мама хотіла оформити квартиру на себе. Мабуть, тому що стара квартира спочатку була придбана нею для свого сина і записана на неї і цю так же вона збиралася оформляти на себе. Чоловік мій був в іншому місті по роботі, коли ми пригледіли одну квартиру з його мамою. І вона сказала: «навіщо його чекати, треба оформляти, поки не передумав продавець квартири». Мовляв, нічого страшного, якщо я на себе оформлю квартиру, все одно ж вона ваша буде.

Але мені це не сподобалося. Мене це образило. На наступний день чоловік запитав, коли будете купувати, оформляти? Він теж, схоже, розраховував, що приїде з відрядження і все вже буде готово. На що я відповіла, що «коли приїдеш, тоді і будемо оформляти». Він запитує: «а навіщо мене чекати?». Ось тоді і піднялася ця тема, про яку до цього ми не говорили. Чоловікові своєму я так і сказала, що я не просто дівчинка, напевно, яка живе з тобою, пожила і пішла. Я твоя дружина, ми сім’я, як-не-як і я ношу в собі твою дитину. А ти навіть квартиру, мовляв, на своє ім’я не хочеш оформляти, наше гніздечко, де ми будемо жити.

Ну, це правда виглядало для мене, немов я ніхто в цій сім’ї, що навіть не маю ніякого слова, ніякого права ні на що. Я вирішила, що якщо на початку шлюбу, та й коли я при надії, мене ставлять так в цій родині, то далі взагалі ні в що не ставитимуть. І вирішила, що якщо чоловік послухається маму і зробить, як вона хоче, то далі будувати сім’ю не матиме сенсу. Але він мене заспокоїв і сказав, щоб я не переживала, ніби на своє ім’я запише нерухомість. Не варто говорити, скільки підозри в розважливості або меркантильності я відчула на свою адресу. Окей, подивимося, що буде.

Можливо, це гормони в мені вирують, але мене почали такі речі дуже ображати. Наприклад, у чоловіка мами повинен бути День народження. Хотів купити їй новий телефон, тому що у неї вже старий, хоча він робочий, підтримує інтернет. І грошей у нас теж немає, оскільки ми збиралися брати квартиру, обставляти, залазити в борги. Він у відрядженні, я вибрала телефон, купила. На наступний день під час обіду на роботі написала привітання повідомленням свекрусі. Подзвонив чоловік і в ході розмови дорікнув, що я досі не привітала його маму, не подзвонила. Мовляв, я теж твоїй мамі буду писати смс. Це, напевно, і було іскрою для вогню. Мене це зачепило. Я працювала, думала вже привітаю, коли прийду до дому вживу. 

Коли у моєї мами було день народження, ми їй подарували 2000 грн, а ціна телефону для свекрухи – 8000 грн. А на мій День народження він приніс великий букет квітів і все. Хоча, по ідеї, квіти це тільки знак уваги з етикету, а не подарунок. Не знаю, може, я помиляюся, але після чергової такої ситуації зателефонувала і висказала йому все.  Згадала, що «мені ти подарував букет квітів і нічого більше», так він взагалі наголосив: «не став себе поруч з моєю мамою і не порівнюй, мама – це святе, а у тебе все попереду». Ці слова мене образили ще більше. Я сказала: «ок, не буду більше нічого говорити, але твоє ставлення до себе я зрозуміла, що для тебе я нічого не варта».

Коротше, я не знаю, коли ми стали жити разом з його мамою, все пішло коту під хвіст Але чоловік вважає, що я ображаюся по дрібницях. Тільки каже: «не переживай». Я не знаю, права я чи ні. Але раз у мене в душі образа сидить, думаю, я права. Не знаю, чи правильний вибір я зробила щодо своєї другої половини. Але якось закохані рожеві окуляри все більше блякнуть. Що Ви мені порадите?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector