Два місяці не стало моєї мами і ми з чоловіком поїхали у село, щоб поговорити з сестрою про продаж будинку, який дістався нам обом у спадок. Ярина одразу ж заявила, що я повинна написати відмову від майна, бо за мамою доглядала вона, але я категорично не погоджуюся, бо ж похорон оплачувала я. І як нам тепер бути?

Мене звати Тамара. Мені 45 років. Сьогодні поділюся з вами своєю прикрою історією, щоб вона стала для вас наукою, і ніхто з вас не повторяв тих помилок, яких наробила моя сім’я. 

Школу я закінчила із золотою медаллю. У батьків на мене завжди були грандіозні плани. Тож після середньої освіти я подалася за вищою. Вступила до інституту. Відучилася на бухгалтерку і залишилася працювати та жити у місті, де навчалася.

Роботу знайти було не так важко. А там і заміж вийшла, бо трапився хороший хлопець. А тих зараз мало. До слова, у мого коханого тоді була власна двокімнатна квартира, тож я точно знала, за кого і для чого виходжу заміж. Швидко народила йому двох дітей, щоб уже точно закріпити шлюб і  зажили ми, горя не знаючи.

Була у мене ще молодша сестра. Вона нікуди вчитися не йшла, залишилася в селі. Ще й швидше, ніж я заміж вискочити встигла. Свого дому у подружжя не було, тож прихистила молодят моя мама. Вона завжди Ярину сильно жаліла. 

Не маю нічого проти своєї сестри. Точніше, не мала. Вона працювала у будинку культури, народила доньку та й чоловік її копійку в дім приносив. Поганого про них нічого не скажеш. 

Ми з чоловіком останнім часом зачастили до матері в село. Змінили машину. трохи розвантажили робочий графік, тож і час на таке знайшовся. Я допомагала їй поратися по господарству, копирсалася в  городі, чоловік косив траву, робив у домі ремонт. Я старалася допомагати рідним, як могла. Не забувала, як це деякі вміють. 

Але два місяці тому у нас трапилося горе. У матері не витримало серце і вона покинула цей світ.

Весь похорон оплатила я, останні гроші віддала. Бо в Ярини вистачило тільки на поминки. Ось так скинулися і відправили матір на той світ. 

Потім мого чоловіка скоротили на роботі і мама ніби забрала із собою все моє везіння. Стало дуже скрутно з фінансами. Тому я якось помізкувала і вирішила, що можу продати свою частину материного дому. 

Довелося їхати в село і домовлятися із сестрою. До слова, нічого чужого я не вимагала і ні на що не зазіхала, тому прохання було до безглуздя банальним. Але Ярина так не думала. Вона одразу ж заявила, що категорично проти такого замислу, тому не дозволить мені це зробити! І

І взагалі сестра заявила, що їй із чоловіком та дитиною і так немає де жити, тож дім їй потрібніший. Ярина попросила мене взагалі відмовитися від своєї частини, бо, мовляв, це вона жила з мамою в одному будинку і доглядала за нею. Я такого нахабства терпіти не збиралася. чого я повинна віддавати їй свій спадок? Я взагалі-то також брала участь у житті неньки. Ще й похорон їй своїм коштом зробила! 

Ми довго сварилися на батьківському подвір’ї, аж доки я не сказала, що нам з чоловіком треба порадитися.

Ясна річ, що я збрехала. Навіть не збираюся їй нічого віддавати.

Та й мама залишила спадок обом. Якби ж у заповіті вона чітко зазначила, що все має дістатися Ярині. Тоді я навіть перечити не стала б. А так, усе по-чесному.

Тепер не знаю, як правильно вчинити. Не хочу віддавати свою долю спадку, але й псувати стосунки із сестрою також не горю бажанням. Як-не-як, Ярина – єдина моя рідна людина тепер. Хіба дім вартий того, що ми проклянемо одна одну? 

Дорогі читачі, що ви мені порадите зробити? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector