Катю я покохав ще в дитинстві. Ми навчались в одному класі, вона була справжньою красунею, хлопці табунами бігали слідом. Та що б я не робив – на мене вона уваги не звертала. Постійно іншого обирала. А мені було прикро, адже я хлопець з гарної сім’ї, наче доволі симпатичний, не дурний.
Потім я вступив в університет. І так сталося, що Катя навчалась зі мною в паралельній групі. Вона зустрічалась тоді з хлопцем старшого віку. Досить серйозні в них були стосунки. Я вже навіть змирився. Та раптом вони розбіглися, всі наші спільні друзі розповідали, що той нахаба підло зраджував.
А тоді якось так сталося, що ми опинилися на одній вечірці. Я наважився і підійшов. Катя була засмученою, сказала, що хоче додому, а я напросився її проводжати.
– Тобі не слід так побиватися за тим Юрою.
– Чому?
– Видно, що він поганий. З такими, як він нічого доброго не буде.
– А з якими буде?
– З такими, як я.
Вона засміялася, а тоді ще кілька годин скаржилася на життя, а я все терпляче вислуховував. Врешті мені вдалося випросити в Каті номер телефону.
Відтоді ми почали спілкуватись. Я допомагав їй з навчання, завжди прибігав, коли вона просила, став для неї надійною опорою. Лиш тепер розумію, що Катя крутила мною, як хотіла. Ми зустрічалися два роки, а тоді я зробив пропозицію.
– Можливо не варто на відразу розписуватись, краще поживемо разом кілька років, а там побачимо, – просила Катя.
– Розумієш, мої батьки цього не зрозуміють, вони досить старомодні. Хочуть гарне весілля, дотримуючись традицій.
– Але якщо я цього не хочу?
– Тобі не слід перейматися. Мама все влаштує. Тоді лиш сукню обрати й прийти.
Я буквально вмовив Катю вийти за мене. Хоча відчуття, що вона завжди розраховувала на когось іншого – не зникало. Та понад усе, я боявся її втратити, тому їй наполягав на тому, щоб офіційно оформити шлюб. Ненька ж організувала весілля з розмахом. Запросила 250 осіб, замовила вишуканий ресторан.
І ось настав цей день. Спочатку ми мали розписатися, а вже потім поїхати на вінчання. Та Катя все не приїжджала до РАЦСу. Я чекав кілька годин, телефонував – та вона не відповідала. Тоді зрозумів – це все. Вже йшов повідомити, що наречена відсутня. Та раптом побачив дівчину у весільній сукні, вона гірко плакала.
– У вас все добре?
– Ні! Перед самим весілля посварилась зі своїм хлопцем. Він пішов.
– То виходь за мене? Все вже організовано.
Вона здивовано подивилась на мене. А тоді витерла сльози й подала мені руку. Ми розписалися і відіграли чудове весілля.
Вже 23 роки я живу з Людочкою в чудовому шлюбі. У нас дорослі діти. Зараз мені важко зрозуміти, чому я так вчепився за ту Катю. Та нещодавно я її зустрів. Вона сказала слова, які я давно хотів почути!
– Пробач! Дарма я тебе так образила. Повір, мене доля покарала!
– Та нічого, я тобі навіть вдячний.
Згодом я дізнався, що після того, як ми розбіглися, Катя вийшла за іншого та народила дитину. Але чоловік її ображав, і навіть бив. Мені дуже її шкода, але що зробиш, це її вибір і її життя.
А ви б наважились на такий відчайдушний крок? Одружились би з незнайомкою?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!