Дві подруги в пологовому будинку: одна бідна, інша багата

— Олена, ти чи що? Переді мною стояла колишня однокласниця Світлана Мальцева.

— Ти що тут робиш?

— Що можна робити в пологовому будинку? — народжую, — посмішка у мене вийшла крива …

Тільки Світлани мені не вистачало! Колись ми дружили. Потім життя нас розвело. Але я знала, що у Світлани «все в шоколаді».

Мені ж хвалитися було нічим … Від чоловіка пішла, коли була на 6-му місяці вагітності. Загуляв, я не змогла пробачити …

Квартиру знімали, довелося з’їхати і жила я у мами в 32 хрущовських квадратах. Він благав повернутися, говорив, що помилився … але мені було так погано, що бачити його не могла.

У Світлани ж було все в порядку, вона вийшла заміж за сина місцевого депутата відразу після школи, Мальдіви там не Мальдіви, одна сумочка у колишньої однокласниці коштувала, як дві моїх зарплати …

Я якось навіть знітилася, мені стало соромно за мій запраний халатик і старий молоковідсмоктувач, що стояв на тумбочці. Світлана побачила і злегка посміхнулася …

І від цього настрій у мене зовсім зіпсувався. Злидні …

— У тебе перший? — Світлана продовжувала «світську» бесіду.

— Так, — відповіла я і про себе подумала — принесла тебе доля!

— А у тебе?

— Другий. Ти навіщо лягла в ліжко, та ще так скорчилася?

— Мені боляче! — Я ніяково повернулась на ліжку, від чого біль від переймів тільки посилилася.

Хотілося послати Світлану подалі. А разом з нею: власного зрадника-чоловіка, лікарів і весь білий світ разом взятий.

— А ну вставай!

— Навіщо? — простогнала я.

— Ходити будемо! Коли ходиш — легше.

Світлана допомогла мені спуститися з ліжка.

— А тепер дихай — і вона показала, як це зробити правильно.

Ми і ходили і дихали. Ходили і дихали. Світлана розповідала смішні історії, і мені здавалося, що біль відступає.

— Господи! Так вона зовсім не запишалися своїм багатством, — з подивом думала я, і мене злегка «відпустило».

Під час переймів я робила спеціальні вправи за її порадою. Вона допомагала мені до самих пологів. Наче забула про те, що і самій народжувати незабаром.

Коли все закінчилося, мій світ змінився. Я стала мамою крихітної доньки. Моя Вероніка народилася всього 2630 гр, але слава Богу, була здорова.

Я любила всіх оптом і в роздріб. І навіть чоловіка-зрадника, що стояв під вікнами пологового будинку з величезним букетом квітів …

І особливо я любила Світлану. Я знайшла її, коли змогла ходити після пологів. У неї народився хлопчик.

— Дякую Світлано! Я б без тебе пропала!

— Гаразд, — вона засміялася, — у тебе хто?

— Дівчинка.

— А у мене знову хлопець. Доведеться ще раз сюди прийти. Чоловік доньку хоче.

— Тоді до зустрічі 

— Що сподобалось?! — Світлана знову засміялася.

— Чому б і не народити, в хорошій компанії! — Тепер сміялася і я.

— Ось тільки зі своїм благовірним помирюся. Вимолив пробачення))

***

Так … помилялася я в своїй подружці, думала — гроші та багатство кардинально змінюють людину, та не в кращу сторону, аж ні!

Моя Світлана залишилася такою ж добродушною, щедрою і зберегла свою готовність допомагати всім і вся, а найцінніше — здатність до співпереживання, співчуття.

Значить не завжди людей гроші псують?

Наша дружба поновилася, з нею я не соромлюся своєї убогості, та й не жебрачка я особливо … З чоловіком помирилися, його справи пішли в гору. Зраду пробачила, як страшний сон (і чи була вона? Чоловік каже «ні» …) виходила з убогості потихеньку.

Дай Бог, скоро прийдемо з Світланою в той же пологовий будинок. 

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: