Тиждень тому ми з чоловіком їздили на відпочинок в гори. Були в Карпатах.
Вирішили поїхати на 4 дні, щоб відпочити та відволіктись. Були там лише вдвох.
Коли повернулись додому, то свекруха одразу повідомила, що запросила до нас на вечерю свою доньку з дітьми.
– Ви мене запитали? Я сьогодні на гості не налаштована. Ми з дороги і хочемо відпочити – кажу.
– Діти чекають, що ти їм подарунки віддаси, які купили.
– Які подарунки? Ми нічого не купували, бо були лише кілька днів. Взяли собі тільки на пам’ять тарілки глиняні і все.
– Як не купували? Я пообіцяла дітям, що ви привезете різні солодощі, подарунки та камінчики з гір.
– Для чого ви це наобіцяли? Тепер купуйте самі їм те все.
– Що ти за людина, як можна було про племінників не подумати? Це ж діти, вони чекають.
Свекруха ображена пішла. Я ж не вважаю, що неправильно вчинила. Ми нікому нічого не обіцяли і з дороги хочемо відпочити, тому і гостей не чекаємо.
Наступного дня зателефонувала зовиця:
– Дякую тобі, що зіпсувала дітям настрій. Через тебе вони тепер плачуть, що залишились без подарунків.
Свекруха уже їм повідомила свою версію подій.
Не розумію таких людей. Самі собі вирішили, вигадали, а винен хтось.
Що б зробили ви на моєму місці?