– Дякую за вашу мудрість і підтримку! – виголосила невістка. А я очі заховала я заплакала. Не мені дякувати треба…

Усе життя я свою невістку дурила, і от правда ледь не вилізла назовні.

Вона мені не подобалось із самого початку, я ще тоді сину хотіла сказати все, як є, але Валя, подруга моя, мене зупинила.

⁃ Не треба, Світланко, синові вказувати. Він зараз образиться на тебе, бо ти його вибір осуджуєш. І що тоді? Він все одно на ній жениться, а ти на страсті біля розбитого корита сидітимеш!

Дослухалась я до цієї поради і змовчала. Син так радів, що зміг мені догодити невісткою… Так вони весілля й відгуляли.

Через рік виявилось, що Назар мій і батьком скоро стане. І знову серце материнське відчуло, що все це неправильно.

⁃ Яка дитина, Валь? Вони ж самі ще діти, життя не жили, нічого не бачили. І одразу народжувати! Що ж воно буде? – побігла я одразу до подруги.

– Навіть не дума синові казати, що їм ця дитина не треба! Невістка ж все одно вже вагітна, що їй лишається, аборт? Син не простить, якщо ти так зразу від дитя його відхрестишся!

І знову я її послухала, пораділа за сина та й по всьому. Така ж в нас дівчинка народилась через кілька місяців – не налюбуєшся! І гарненька, і розумна. Одразу видно – моя кров!Та тільки спуску їй ні вдень, ні вночі не давали. То садочок, то гуртки, то секції різні. А коли ж відпочивати дитині з таким навантаженням? Не по-людськи це!

Пошепки

– То ти вже стара, не розумієш нічого. Зараз не такі діти, як колись були. Їм треба багато всього знати, що в житті чогось досягти. Якщо молодь твоя бачить, що внучка справляється, то нехай воно так і буде, не треба свої п’ять копійок вставляти, – знову сказала мені Валя.

Бігала я так до подруги з року в рік по кілька разів. То посварились діти мої, то квартиру не ту купили, то не так життя планують – про все я їй розповідала. А вона мені казала, як краще зробити, щоб сина не втратити і з невісткою не гавкатись.

Не стало недавно моєї Валі… Зібрались ми родиною, щоб згадати подругу мою дитинства, а невістка й каже:

– Доброю людиною тітка Валя була, розумною. І подругою вам вірною стала… Може, не час зараз, та я ще щось сказати хочу. Дякую вам, Світлано Тимофіївно, за мудрість вашу, за розуміння… Золота ви свекруха! Оце б усім таких, що жити дають по-своєму, то може й щасливих родин більше було!

Посоромилась я сказати всім, що не моя то заслуга… А сама сльозу пустила за Валею. Це ж вона мені і сім’ю зберегла, і клепки в голову додала…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

А як ви думаєте, чи можна підказувати дітям, як правильно жити?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!