Часом мені здається, що сучасні діти дуже нещасливі. Їхні батьки увесь час зайняті, вони поспішають і зовсім не мають часу вислухати малюків. Лишень згадайте, як часто доводиться зустрічати маму, яка тягне за руку дитину. Або ж просто посеред вулиці кричить, наче навіжена.
От нещодавно і я стала свідком прикрої картини. Ми саме стояли в черзі в гіпермаркеті. Раптом хлопчик позаду почав плакати, усі обернулись.
– Тато, мені треба в туалет.
– Ти щойно був.
– Знову треба.
– Потерпи!
– Але я не можу.
– Та скільки це може тривати? Ану перестань, ти вже дорослий.
Хлопчик плакав. Я не витримала:
– Йдіть замість мене. Але не сваріть дитину через її природні потреби. – пропустила я їх наперед.
Але одна річ, коли стаєш свідком такої поведінки, а зовсім інше – коли це відбувається в родині. Моя невістка також жахливо ставиться до дітей. Старший онук навчається в школі. Щовечора вона кричить на нього так, що усі сусіди це чують.
– Як ти не можеш таке просте зрозуміти? Почни вже думати головою! – волає вона.
Зазвичай все закінчується плачем. Я бачу, що через стрес хлопчик губиться дедалі більше. Але вона цього не розуміє. А молодший, який відвідує садочок, постійно вередує. Він лягає на підлогу і кричить. А невістка кричить галасує біля нього. Витримати це неможливо.
Нещодавно я вирішила поговорити з невісткою:
– Послухай, ти не розумієш, що діти копіюють твою поведінку. Ти кричиш – вони репетують. Хочеш, аби вони виросли психічно неврівноваженими?
– Що ви розумієте? Чоловік розповідав, що ви його били лозиною в дитинстві. А тепер вдаєте добру?
– Я карала сина лише, коли це було необхідно. А ти кричиш щодня. І зовсім не спілкуєшся з дітьми.
Достукатися до невістки неможливо. Невже так важко збагнути, що коли діти панічно бояться – вони не можуть довіряти. Батьки втрачають із ними зв’язок, такий необхідний. А потім час минає – і стає пізно. Між найріднішими людьми залишається лише непорозуміння.
А як ви гадаєте, чи прийнятна така поведінка з дітьми?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!