Ніколи не думала, що матиму такий клопіт з родичами. І ось тепер зовсім не знаю, що робити.
Коли я вийшла за Дмитра – дуже раділа, що в нього така велика і дружня родина. Дві сестри – Настя і Надя і брат – Віктор. Знаєте, як весело було, коли усі за одним столом збиралися, жартували, справжнє свято. От лише я не знала, що ці теплі товариські відносини – лише оболонка. Насправді усі вони спілкувалися рідко і заздрили один одному.
Та найважче мені було знайти спільну мову з Настею. А все тому, що вона серед них була наймолодша, батьки їй усе дозволяли. Тож коли я пішла в невістки нам довелося разом жити.
– Хто вона така, щоб тут командувати? – постійно казала зовиця.
Їй не подобалось, що я встановлюю свої порядки на кухні. Та свекруха мене любила й завжди захищала. Згодом я народила. Настя ж поводилась дедалі гірше, хамила мало не щодня, відмовлялась прибирати, своїй мамі допомагати. Мені все це страшенно набридло.
А тоді померла моя бабуся й хату залишила. Я вмовила чоловіка переїхати. Це було чудове рішення, адже згодом він просто в нашому дворі відкрив майстерню і досить гарно заробляв. Тим часом Данило виріс добрим та щирим, змалку нам в усьому допомагав.
За батьками чоловіка в нас залишилися теплі стосунки. Настя ж до того часу виїхала за кордон, там заміж вийшла за якогось іноземця. І ось, одного весняного дня зателефонувала свекруха:
– Приїжджайте! Забрали мого діда в реанімацію!
Вона гірко плакала і ми негайно вирушили. Та поки доїхали, свекра вже не стало. Це було страшним ударом для матері Дмитра. Вона відразу змарніла і вже за тиждень злягла. Нам довелося жити з нею, доглядати й підтримувати. Я навіть з роботи звільнилася, аби часу вистачало. А скільки дзвонили іншим її дітям, благала приїхати! Усі відмовлялись. Настю наше прохання взагалі обурило.
– І що я маю собі життя зіпсувати? Все покинути й приїхати?
– Але ж це рідна мати! Нам дуже важко.
– То відвезіть її в спеціальний заклад.
Виходу не було. Три роки ми так жили. Дуже прикро, що ніхто нам не допомагав. Навіть грошей на ліки не пропонували вислати. Мами не стало. Згодом ми дізналися, що перед смертю вона переписала квартиру на нашого сина Данила. Такою була її подяка.
Та минув рік після смерті свекрухи й раптом в нас на порозі з’явилась Настя. Вигнав її чоловік разом з дитиною, яка вочевидь ще й не від нього була.
– Дайте ключі від маминої квартири.
– Там квартиранти живуть. А взагалі, це власність Данила.
– В голові не вкладається, як мама могла так несправедливо вчинити! І що мені з дитиною на вулиці жити?
– Добре, ми повідомимо квартирантам. Живи там, але коли Данило схоже створити сім’ю – ти маєш переїхати.
Тоді вона погодилась. Мабуть, думала, що щось вигадає. Наш син знайшов собі пару аж у 28 років. Ми вже й переймалися, що не станеться цього. А тоді привів до нас свою чарівну дівчину Евеліну. Дуже вона нам сподобалась. Вже й дату весілля обрали. А тоді повідомили Насті новину:
– Ти досить довго тут жила, мала час назбирати гроші. Данило одружується, ти маєш переїхати, бо молодим нема де жити.
– І куди я поїду? Ви не маєте права мене виганяти.
– У нас всі документи на руках.
– Дзуськи вам, а не квартира! Ви мамі голову задурили, скористались її станом! Ще виведу вас на чисту воду!
Вона кричала на весь будинок, ми пішли, аби цього не слухати. І тепер просто не знаємо, як бути. Невже треба з поліцією йти її виганяти. Так не хочеться! Не стороння ж людина!
Порадьте, що нам робити? Як бути?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!