Проживаю я з мамою, донечкою та чоловіком. Живемо ніби добре, але от нещодавно склалася цікава ситуація, про яку я хочу вам розповісти.
В той день я була на роботі, як раптово мені телефонують з дитячого садка і просять забрати доньку раніше. Я одразу перелякалася і хотіла запевнитися, чи з дитиною все добре.
– Не переживайте, ваша донька в порядку, просто хотіла б з вами серйозно поговорити, – сказала строгим голосом вихователька.
Я тоді одразу відпросилася і побігла в садок. Там на мене чекала вже вихователька та дитячий психолог. Останній дає мені в руки дитячий малюнок, дивиться з-під лоба і починає відчитувати, як школярку:
– Сьогодні у нас було тестування: дітки повинні намалювати свою сім’ю. Всі малювати тих, з ким живуть, деякі ще родичів додали, а ось що продемонструвала ваша донька.
Дивлюся я на цей папір з дитячим малюнком, а там незграбні схематичні малюнки людей, але на її вік досить непогано, й підписи внизу: “тато”, “баба Оля”, “я”. Усе.
– Ви робите для себе висновок? – запитує психолог. – Донька не вважає вас сім’єю, ви просто відсутні. Життя дівчинки заповнюють тато і бабуся, але ж їй потрібна мама! Дуже потрібна!
От вийшла я з донькою і йдемо ми додому. Вона мені розповідає, як пройшов її день, а я просто не можу і слова промовити. Я ж з донькою з народження, дуже очікувала її появи, читаю їй книги, ми разом прибираємо, гуляємо. Ну що ж не так у наших стосунках? Тоді я не витримала і запитала:
– Ніка, сонечко, мені Оксана Володимирівна сьогодні розповіла, що ви з групою малювали свою сім’ю.
– Так, – киває головою донька.
– Мені просто цікаво, ти там намалювала батька, бабусю, а мене – ні. Чому?
– Мамочко, ну як чому?! Ти ж така красива! Я просто ще не настільки доросла, щоб так красиво малювати… – відповіла з посмішкою Ніка.
Що Ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!