– Е, це забагато! У мене через 3 дні будуть заселятися клієнти у будиночок! Чому ти не попередила? – так зустріла мене двоюрідна сестра в гостях. Тоді я зрозуміла, що ніякий відпочинок нам не світить

Знаєте, я тепер дотримуюся правила – краще заплатити чужим людям, аніж безкоштовно жити у своїх родичів!

Минулого липня ми з чоловіком та дітками поїхали в Одесу. Адже обіцяли зводити на відпочинок, якщо вони закінчать навчання без жодної 9 у табелі. Та і чесно, ми самі з чоловіком давно хтіла взяти на роботі вихідні. Бо постійно “дім-офіс-дім-офіс”. Хотіли якогось перезавантаження, так сказати.

Моя двоюрідна сестра Олеся живе у Крижанівці, то одразу біля моря. Має з чоловіком великий будинок на два поверхи та ще один – здає в оренду. Щоразу, як ми бачилися на свята, то вона запрошувала до себе у гості. Тому я взяла відпустку на 2 тижні, зібрала речі, купила квитки та зателефонувала сестрі.

– Ну нарешті ви прийдете! Бо ти постійно кажеш, що зайнята роботою. Добре, я вас зустріну з чоловіком! – радісно говорила у слухавку Олеся.

Майже всю дорогу у потязі (а це з Житомира аж до Одеси) розповідала за море, яка там водичка гарна, що можна побачити дельфінів, медуз. У дітей аж очі палали від цікавості

Олеся нас зустріла з теплими обіймами, вони завезли нас з чоловіком додому. Накрили такий стіл, що вже ніжки прогиналися. Наші діти потоваришували, бо в Олесі були два сини-близнюки схожого віку, як мої. Вони весь час гралися на вулиці, нам не заважали.

– Ой, вже 8 вечора, так ми засиділися! – зойкнула Олеся.

– Так, але все дуже смачно.

– А вас куди відвезти? Адресу знаєш? Я поки таксі виклику.

– Тобто таксі?

– Ну до готелю чи квартири.

– Олесю, ми б хтіли у тебе залишитися. Я ж тобі казала, коли була у потязі.

Сестра вмить насупилася, телефон убік відклала.

– А наскільки?

– Ну два тижні.

– Е, це забагато! У мене через 3 дні будуть заселятися клієнти у будиночок! Чому ти не попередила?

– А я хіба твої думки читаю? Ти ж мене раніше кликала, казала, що я можу в тебе безкоштовно заночувати. А тут проганяєш!

– Знаєш, ти можеш ці 3 дні у нас побути. Але я не маю елементарно місця, куди тебе, чоловіка та дітей заселити. Хіба можете у сусідів переночувати.

Але такого атракціону “щедрості” я від сестри не очікувала. Ми бачимося на Великдень та Різдво тільки, то могла вже нормально нас прийняти у гості. Ми навіть не залишилися ночувати у неї, поїхали у готель. Замість відпочинку ми ледь не щодня шукали нові номери, бо попали на сезон, де не було вільних місць.

Звісно, ми не могли ні позасмагати нормально, ні покупатися у морі. Не враховували у бюджеті такі втрати, як готель, хостел чи квартира. А вони тоді дуже дорогі були. Я обіцяла привезти співробітникам сувеніри, але довелося збрехати що забула. Ну не зізнаюся, що рідна сестра витурила мене за двері. Ну навіщо мені такий відпочинок на морі?

Тепер я до Олесі навіть на день народження не телефоную. Адже я взагалі не розумію, як можна було з нами ось так вчинити? Ми приїхали у гості, зателефонували їй з потягу – а вона заявляє, що вже заселила чужих людей. Тобто, виходить, що сестрі головне з когось грошенят побільше збити. А чи то рідня, чи то чужі – байдуже.

Тільки Олеся себе винною не відчуває. Каже, що я без попередження приїхала і що в неї давно цей будинок був заброньований. Ось вам і приклад “справжньої родини”. От я впевнена, що якби ми дали Олесі гроші – вона б нас точно заселила!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!