У мене іноді складається таке враження, що ні дружина, ні теща за людину мене не вважають. Хтось може сказати, що я все близько до серця беру. Але, вибачте мені, теща для мене вареника зажала, поїсти не дала!
Почалося все це давно, ще влітку. Тесть мій помер, теща, Любов Дмитрівна, жила сама. Вона не звикла, що чоловічої руки на хазяйстві нема, от мене моя Тетяна і відправляла вряди-годи на сільські роботи. Що я там тільки не робив: і городи копав, і сіно носив, і в криницю лазив… А ніхто мені за те й не подякував!
Я ж думав, що як настане осінь, то роботи поменшає і мої сільські відрядження нарешті закінчаться. Але не тут то було!
– Слухай, Максиме, треба цього тижня до мами поїхати. Вітер був, у неї там дерева поваляло. Треба розпиляти та за хату винести.
І ніхто не питав у мене: чи хочу я туди їхати, чи є в мене на це час. Треба, і хоч ти встрелься!
Сваритися я не хотів у єдиний вихідний, тому зібрав інструмент і поїхав. Думалося ж, що там дві берези впало. А там наче хто цілий ліс перед тещиною хатою виклав!
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Цілий день я горбатився біля тієї хати. А тоді ще й лило таке, що я до нитки змок… І через дві хати ж син моєї тещі живе. То він виглянув з вікна, махнув рукою мені, побажав удачі та ото і все. Хоч би хто спитав, чи треба мені помогти!
Але то таке. Пізно увечері забрів я нарешті до тещі в хату. А там так пахло, що я ледь слиною не вдавися! Думав, що хоч якась дяка мені буде за важку роботу.
– Ой, як пахне у вас! – сказав я тещі, потираючи руки. – То що, насипайте й мені?
– Еге, оце ти губу розкатав. У тебе що, жінки нема, яка тобі їсти дає? Я тобі не мати, бігати біля тебе не збираюся. На вулиці все прибрав? – запитала теща і насипала собі нову порцію вареників із капустою.
Я там ледь не впав, чесно кажу!
Зібрав я свої лахи та й поїхав додому: злий і дуже голодний. Як на зло, ще й жодної заправки із хот-догами не було.
Приїхав я, значить, зустріла мене дружина, то я і переповів їй все, що зі мною сталося. Так вона ще й накричала на мене зверху! Бо я, бачте, права не мав у її матері щось просити!
Словом, не знаю, скільки ще так витримаю Але точно не дуже довго. Бо я вже й сам не розумію: чи чоловік, чи ні…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!