Багато хто мене може не зрозуміть, але я все одно поділюсь своєю правдою.
Зараз мені вже 60 з хвостиком, я старий і дуже хворий. Тільки голова в мене і досі ясна й чиста.
Життя в мене дуже важке видалося. Як тільки стукнуло 10 років, померли мої батьки. Чи аварія якась сталась, чи щось таке. Цього я не знаю. Знаю тільки, що після того моє життя перетворилося на кошмар.
Соціальні служби, чи хто тоді таким займався, відправили мене в інтернет для сиріт. Якщо раптом сумніваєтесь, чи є пекло, чи то видумка – можете над тим і не думати. Воно там, у тих облізлих стінах.
Грошей там завжди не було, їжі не хватало. І досі пам’ятаю, як там було холодно і сиро. Діти постійно хворіли, але нікому до нас діла не було. Уже тоді на всіх нас, покинутих і забутих, поставили хрест.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І вже тоді я знав: я з цієї Богом забутої місцини точно виберуся. Виберуся і стану успішним.
Свого слова я дотримав. У мене в житті було все: гроші, бізнес, квартири, хороший відпочинок. Та тільки щасливим я так і не став. Жінки хотіли зі мною бути тільки гроші, друзів справжніх я ніколи не мав.
Зловив я себе на думці: мені вже йде до сімдесяти, в мене і досі купа грошей, а лишити їх нема кому. Ні дітей, ні внуків – нікому я не треба.
Тоді я знайшов старий одяг, пішов на вулицю, став біля магазину і витяг вперед руки. Так-так, я почав просити милостиню. Хоча грошей мав більше, ніж всі ті перехожі разом взяті.
– Фу, коли вже вас усіх дінуть кудись? – тільки й чув я від перехожих. – Бачиш, сину, як не будеш вчитися, то як оцей дід недоїдки в людей випрошуватимеш!
Не знаю, скільки мене так людей минуло. І добре, якщо проходили мовчки.
Один тільки хлопець зупинився, нахилився до мене, спитав, чи треба мені якась допомога. Купив продуктів і навіть номер свій лишив. На випадок, якщо мені щось треба буде. Запитав ще й, чи є в мене чим дзвонити.
Можете вважати мене не сповна розуму, але цьому хлопцю я збираюсь всі свої пожитки переписати. Він один того заслужив. Бо ще й досі має серце.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!