У 2016 році мій чоловік Микола пішов геть з родини. Він на роботі собі зайшов молоду пасію та вирішив, що вона його доля. Щоб ви розуміли, та коханка була на 3 роки старшою від нашої доньки Вікторії, юна стажистка. У мене в голові не вкладалося – як так він міг з нами вчинити?
Хоча квартира була моя (батьки купили до шлюбу), але Коля виніс звідти всі речі. І це не тільки одяг чи інструменти, але й меблі. Забрав плазму, мікрохвильовку, пилосос, два килими і торшер. Ще й так зверхньо сказав “можеш подякувати, що шпалери і двері не забираю, які купив за власні гроші”.
І так я залишилася сама з двома дітками на руках. Віка тоді готувалася до ЗНО, Вадим вчився у 9 класі. У нашій родині Микола заробляв найбільше, він давав гроші на одяг, продукти, оплачував репетиторів та комунальні послуги. Моєї зарплати в 10 тисяч катастрофічно не вистачало.
На щастя, у дітей почалися літні канікули та вони знайшли підробітки. Віка працювала офіціанткою в невеличкому барі біля дому, а Вадим допомагав сусідам робити ремонт. Звісно, їм платили мізер. Однак, всі ті гроші діти віддавали мені.
– Ось, мамо, мені аванс дали. Купи щось додому поїсти.
– Мамо, тут пару тисяч. Заплати за комунальні послуги та собі якусь нову сукню візьми.
Діти підтримали мене у скрутну хвилину. Якби не вони – то я б точно опустила руки та впала у депресію.
А потім у нас все налагодилося. Мені на роботі запропонували підвищення, ну і, відповідно, зарплата стала більшою. Що Віка, що Влад зуміли пройти на стипендію (донька в університет, а син до коледжу). Вони не хотіли нікуди переїжджати та залишилися у нашому місті.
– Мамо, ну як ми можемо тебе кинути? Ти в нас одна-єдина!
Ми почали багато подорожувати світом. Влітку їздили у Єгипет чи Болгарію, а взимку відпочивали в Буковелі. Діти допомогли мені зробити новий ремонт у квартирі. Ще й найняли дизайнера, аби він спроектував всі кімнати та допоміг підібрати меблі зі смаком.
Зараз у нас все добре. Нам утрьох весело, про Миколу навіть не згадуємо.
Але нещодавно він вирішив порушити нашу ідилію. Понеділок, я повертаюся додому після роботи. Дітей ще вдома нема. Підіймаюся на поверх – а біля дверей Микола стоїть.
От чесно, я його взагалі не впізнала. Одяг непрасований, видно, що поношений. Джинси дуже затерті, стара куртка з брудними рукавами. Непоголений, нігті не обстрижені, задирки.
– Пустиш?
– А нащо?
– Хочу поговорити.
Микола квартиру взагалі не впізнав. Ходив від кімнати до кімнати, охав і ахав від здивування.
Він, певно, думав, що я без нього взагалі пропала на цьому світі. Що ні дня не проживу, що така немічна та погана жінка.
– У вас все тут так змінилося. Я… Я не впізнаю нашу квартиру!
– Нашу? Чи мою та дітей?
– Я ж прийшов з добрими намірами. Хочу помиритися. Будь ласка, давай забудемо старі образи та почнемо все спочатку.
– Ти смієшся?
– Ні, я серйозно. Будь ласка, дай мені другий шанс.
Звісно, я не дурепа та прогнала колишнього геть. Таке щось попросив, наче то дурниця. Адже забути зраду чоловіка – це ж так легко!
Але я не жалію, що пустила Миколу додому. Навпаки, дуже тішуся, що він побачив наш ремонт, як я змінилася, як взагалі ми тепер живемо.
Адже всі чоловіки думають, що жінки без них не здатні бути щасливими, що вони так погублять своє життя та будуть самотні до останнього подиху. Але я показала Миколі, що можу багато чого досягти без нього. Що я стала успішною та красивою жінкою.
І не хочу давати йому другий шанс. Якщо людина зрадила – то далі шукатиме коханок, бо вже відчув цей смак кохання з молодими дівчатами. Я вже йому не довіряю, чесно. Для мене це чужа людина і все.
Нехай тепер лікті кусає і бачить, яких висот я досягла!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!