Гадав, що дав дітям все необхідне. А вони вважають мене поганим батьком

Моєї дружини не стало ще 10 років тому. Я залишився у селі, діти повиростали, переїхали у світ за очі. Сашко, старший син, подався до Одеси, приїздив хіба на свята. Знаю, що зараз він працює у хорошій фірмі, має машину та орендує квартиру. 

Молодша сестра Олена після університету вирішила залишитися у Києві. Зараз там живе з чоловіком також на орендованій квартирі, збирають на власний будинок. Але так збирають, що, складається враження, до старості будуть відкладати. То у Єгипет полетять, машину в кредит візьмуть, айфони нові придбають. 

Я на дітей не жаліюся, вони часто телефонують, донька у гості з онуками приїжджає. 

Але на Паску підняли таке цікаве “питання”:

– Тату, а ти не планував продавати хату? – питає Сашко.

До слова, хата велика – два поверхи, город широкий, пай ще є, гараж, літня кухня. Я завжди рідної землі тримався та тут багато чого сам добудував. Ця хатинка колись була маленькою, однокімнатною, перейшла у спадок від мого батька. 

-Не знаю, а що таке?

– Ну бо я вважаю, треба і про нас подбати, щось у спадок залишити, – каже Олена. 

Того ж вечора я дуже полаявся з дітьми. Яке вони мають право так думати про мене та хату?

Певно, вже чекають, коли я Богові душу віддам, або хату поділити між собою.

Сашко досі тероризує мене дзвінками “Який ти батько після цього, що про дітей не хочеш подбати?”

Але хіба я мало їм дав? 

Оплатив навчання двом, гуртожитки. Дав гроші Олені на весілля, вона ж хотіла святкувати на широку ногу. Сашкові дав раніше тисячу доларів на перший внесок за оренду квартири. 

Але якого біса я тепер ще й повинен їм щось давати? Вони вже дорослі, обом за 30 років. Я в такому віці навіть не смів задумуватися про таке! 

Тепер діти взагалі погрожують судом. Донька попереджає, що я онуків не бачитиму, син вже казав, що до нотаріуса ходив.

Ось так мої діти перетворилися на ворогів.

Останньою каплею був нещодавній дзвінок доньки:

– А мама б нас послухала! Зроби це заради неї!

Але діти не знають, що остання воля жінки Марини – не давати їм ні копійки. Вона ще з дитинства намагалася їх привчити до самостійності, та щось погано вийшло. 

Можете мене вважати поганим батьком, але я не хочу навіть клаптика землі дітям давати. Нехай їх біда навчить, як на світі жить! 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

А Ви підтримуєте таке рішення чоловіка? Що б Ви зробили з такою “родиною”?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector