Ледь дійшла додому, хоча почувала себе дуже погано, кинула сумку в коридорі й пішла до ліжка. Спершу в темноті намагалася намацати ліжечко рукою, але так його і не знайшла. Увімкнула світло, а кімната взагалі порожня. Не було навіть лінолеуму на підлозі. Я тоді зі страху вибігла в коридор, але там все було на місцях. Потім пішла на кухню, а там не було мого м’якого куточка й обіднього столу. Стояло просто маленьке ліжко, над яким багато різних полиць з моїми речами. Тоді я вже зрозуміла, в чому діло.
Стало дуже сумно, адже він все-таки це зробив. Просто почала гірко плакати, адже зрозуміла, що моєму спокійному життю прийшов кінець. Від сьогодні потрібно буде відстоювати свої права. Наступного ранку в двері хтось задзвонив, але я не поспішала їх відчиняти. Дзвінок не припинявся, тоді все ж таки повернула ключ в замку. 
— Мамо! – здивовано протягнув Євген, – що ти тут робиш? Ти ж ще на дачі мала відпочивати! Як тобі перестановка? Сподобалося? Ми з Русланою довго думали, як зробити краще. А ще хочу сьогодні знести стіну між балконом та кімнатою. Ой, так проголодався, може, приготуєш мені щось смачне.
Тоді син зробив крок до квартири, але я перегородила йому прохід.
— Я тебе не чекала. Перед тим, як в гості іти, потрібно попереджати. Я вдома вирішила зробити ремонт, тут багато робітників буде, тому ти поки що тут зайвий, – сказала синові і закрила двері.
Євген – мій єдиний син, якому я присвятила все своє життя. Чоловік помер, коли він ще був геть малий, тому тяжко працювала, щоб виховати та дати все, що він бажав. Собі я ніколи нічого не купляла, в одній куртці ходила понад 10 років, а всі гроші віддавала синові. Я ж навіть не помітила, як він виріс і привів жінку, яка вже поклала око на моє житло. Прожили ми разом близько місяця, а згодом він заявив:
— Мамо, це моя кохана Руслана! Я так подумав, було б краще, як би ми в твоїй кімнаті жили, а тобі в кухні місце зробимо. Тим більше ти багато часу на дачі проводиш.
Я тоді не могла промовити і слова. Я ніколи не була важливою для сина, а відколи він почав жити з Русланою, так його ставлення взагалі погіршилося. Вони навіть не спитали в мене, чи згодна я на такі зміни, просто стояли і придумували, куди вони будуть ставити свої речі у моїй кімнаті. 
Мені стало дуже образливо, і я вирішила, що за своє житло варто боротися. Євген ще довго мені не давав спокою після того, як я виставила його за двері. Згодом він геть оскаженів й почав вибивати шибки, підпалювати двері. Довелося писати заяву в поліцію, а згодом я продала квартиру й придбала в іншому районі.
З того часу пройшло цілих десять років, а син в моєму житті більше не з’явився. Я не знаю, де він, з ким, це питання не дає мені спати вночі. Але він сам в усьому винен, адже все у житті треба заслужити. Якби я тоді не почала протестувати, то зараз вже б опинилася на вулиці. А так на новому місці пішла на роботу, там познайомилася з чоловіком й вдруге одружилася. Зараз я практично щаслива, але думки про сина не дають мені спокою.
Чи правильно я вчинила з Євгеном?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!