Галина вже декілька років живе з подругою, на старості довелося доглядати одна за одною. Жінка вже і забула про сина, не хотіла згадувати, як він з нею вчинив. Одного разу до будинку під’їхала машина, звідти вийшов син

Галині вже давно за сімдесят. Зараз вона мешкає зі своєю давньою знайомою. Вони обидві й повірити ніколи не змогли б, що на старості їм доведеться доглядати одна за одною.

Галина Іванівна виховувала сина самотужки. Чоловік уже давно покинув цей світ. 

Жінка важко працювала на заводі. Колись їй навіть житло коштом фірми видали. Через скрутне фінансове становище Галині все життя доводилося економити. Вона ж хотіла вивчити сина, дати йому хорошу освіту та підшукати непогану роботу.

А син взагалі звик жити у своє задоволення, до тридцяти років не одружувався, про матір взагалі не піклувався. Якось-таки одружився, після весілля всі переїхали до Галини Іванівни. Невістка Вікторія дуже зраділа такому рішенню, адже до того проживала в гуртожитку. Спершу  діти ставилися до Галини з повагою, бабуся допомагала виховувати онука, а потім стала не потрібною.

І невістка, і син неодноразово почали говорити про те, щоб відправити Галину в дім для літніх людей. На той час єдиною рідною душею була сусідка Василина Георгівна. Вона була геть самотньою, лише розповідала про свого онука. Її розповіді інколи навіть здавалися вигадками. От онук одного дня дійсно з’явився в житті Василини Георгівни й запропонував переїхати за містом у приватний будинок.  Мовляв, він його купив, а сам проживає в Штатах, краще нехай бабуся доглядає за житлом, а онук колись повернеться й буде в ньому жити. 

Галина, коли почула цю історію, дуже засумувала, якщо Василина переїде, то вона залишиться геть сама, а може й діти переоформлять її в будинок для літніх людей. 

– Галино, переїжджай зі мною! Що я там буду сама робити! Онук приїжджає раз в рік, а в мене там сад, город, будемо доглядати!- неочікувано запропонувала Василина Георгівна. 

Жінка навіть і думати не стала, швидко зібрала валізу і поїхала до подруги. Там у неї була власна кімната, комфортні меблі. Здавалося, що за останні тридцять років лише зараз вона стала дійсно щасливою. Жінка вже і забула про сина, не хотіла згадувати, як він з нею хотів вчинити, хоча і сумувала за онуком. 

Якось біля будинку зупинилася дорога машина. Жінка аж завмерла від неочікуваності. Звідти вийшов її син. І замість теплих привітань та обіймів він почав скаржитися, що матір живе в такій розкоші. Зате його дружина вимагає розлучення і хоч відсудити квартиру.  

Галина вдавала, що їй байдуже на докори сина. Старалася взагалі з ним не розмовляти.Це було його життя і його проблеми. Їй до них діла більше не було.  А за квартиру переживати взагалі не слід – вона належить їй, тому з нею ніхто нічого не зробить.

Що Ви думаєте з цього приводу?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector