Зупинився я на зупинці купити мінеральної води

Робіть добро людям!

Роки 2 тому вночі на автобусній зупинці я загальмував, щоб купити мінералки. Купив, дивлюся на лавочці дід сидить і вигляд у нього явно не здоровий. Обличчя бліде.На годиннику друга ночі. Підходжу до діда, питаю мовляв що як, а він так добре все, ось сердечко прихопило, люди швидку викликали — сиджу чекаю. Я потилицю почухав і в продавця питаю. Давно мовляв дід сидить, і вона мене розірвала своєю відповіддю. Каже години з восьмої вечора …

Кошмар … Дідові років під 70 НЕ ветеран напевно, але на народних будівництвах працював за наше щасливе дитинство. Я не слухаючи його «все добре і що зараз швидка приїде» під руки беру і в Ніссана — газу додав і в лікарню.

Туди заїхали не відразу, спочатку довелося послати охоронця, який порекомендував машину поставити на стоянку біля лікарні і йти пішки. Я якось увечері в лікарні цій бував. Тобто там така лажа, що о п’ятій вечора вони центральний вхід шваброю замикають і туди не ввійдеш. А вхід хто знає де з двору в бічні двері через арку. І пиляти туди з дідом на руках було не варіант. Дорога є, швидка людей возить, ну і ми туди.

Там значить черговий лікар, такий мужик сильно втомленого вигляду в халаті і медсестра, товста дівка. Я туди їм діда — ось кажу з серцем погано, що б не помер, приймайте. А то щось швидка не приїхала за ним. Дівка мені видає інформацію, що швидка ніби як одна на аварії, а друга зламалася, а діда вони візьмуть, коли я їм поліс і ксерокопію партквитка віддам.

Я їй говорю, що діда не знаю, на зупинці побачив і зрозумівши, що йому до лікаря треба, їм привіз. Вони мені про оформлення говорять. Я вже злитися почав, кажу ви тут як би лікарі, вам людей рятувати. І ця дівчина так акуратно мені каже, що раз документів немає, то лікування платне, а якщо грошей немає, то вони його просто в коридорі на каталку покладуть і все. Я ледве стримався що б їй не всікти …

Дід вже як рідний став. Я до нього кажу, що там у тебе з документів є давай, ми тобі зараз поліс оформимо. Дід ледве мукає, дає пенсійне посвідчення, ми ПІБ списали, а адреси там немає. Ну навмання я сказав інші дані. За цю страховку, вона ніби як на тиждень, я віддав всього 100 гривень.

Лікар діда на каталку і повіз по кабінетах, а мені каже почекай пів години, ми тут аналізи зробимо і скажемо що ще треба. Сів я в коридорі в телефоні залипаю, скільки часу пройшло не знаю, виходить лікар і мені розповідає, що привезти треба предмети гігієни, тапочки і папірець з ліками дає.

Поїхав я в цілодобовий магазин, там закупив тапочки, рушник, кухоль, ложку, бритву, мило і т. д, В лікарні аптекаря розбудив, купив розчини лікувальні і таблетки. Потім повернувся, пішов віддавати. У палату заходжу, думаю на тумбочку дідові покладу і піду, бо вже втомився я. Дід мене спалив (не спав видно) і мені каже домашню свою адресу. Там говорить повідом, що я живий і в лікарні, а то мої нервують напевно. Адреса ця на іншому кінці міста.

Приїхав, а там бабуся і діваха така нічого собі і мала її. Я їм кажу, що дід їх живий, а вони і правда там бунт підняли, рідню з машиною видзвонювали щоб діда шукати. Розповів, пояснив, що як, а ця дівчина вже в таксі телефонує в лікарню їхати. Ледве втлумачив, що вранці годині о 8 коли лікарі будуть, їхати треба. Загалом суть та діло в тому, що вони кажуть ти мовляв допоміг, чого ти додому знову через пів міста попреш — залишайся. Ну я і залишився, 3 рік разом живемо …

Люди, робіть добро. Може це доля!

А ви вірите в долю?

Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: