Я за професією будівельник і хочу розповісти вам історію, яка зі мною трапилась. Якось вранці, коли прямував на роботу, почався сильний дощ. Оскільки я не мав із собою парасолі, вирішив, що краще перечекати десь під накриттям. Тоді заховався на автобусній зупинці, а там сиділа одна пані, з якою я дуже розговорився. Почалось з обговорення погоди, а закінчилось розповідями з життя.
– Гірка доля мене спіткала, сину — казала жінка.
– Чому ви так кажете? Щось погане трапилось у вас в житті? — з цікавістю запитував я.
– Так… Колись я залишилась без даху над головою. Моя квартира згоріла…
– Який жах! Як таке могло трапитись?
– Того дня мої сусідки щось дуже гучно святкували, я довго не могла заснути. Та раптом у їхньому помешканні розгорілась пожежа. Вогонь дуже швидко полонив і мою домівку. Оскільки я не спала, то мені вдалося залишитись живою, однак усі мої речі згоріли. Мені нікуди було йти, окрім доньки — розповідала пані.
– Слава Богу з вами все гаразд! То ви тепер живете у доньки?
– Ні, синку… Вона мене не прийняла. Її квартира надто маленька, щоб ще я у ній жила. — зажурилась вона.
– Тобто, знаючи усю ситуацію, вона прогнала вас на вулицю? — обурено запитав я.
– На жаль, так… — у її очах виступили сльози.
– І що ви робили? Де ви тепер живете? Невже на вулиці?
– Ні, мені вдалося знайти покинуту хатину в одному селі. Тепер я там живу.
– Мабуть, там немає жодних умов для проживання. Дозвольте вам допомогти чимось? — запропонував я.
– Ні, у мене все є. Ось і моя маршрутка вже приїхала. Дякую вам за приємну бесіду! — подякувала жінка і пішла.
Тоді я не розгубився, витяг телефон з кишені, сфотографував бабусю та маршрутку в яку сіла. Там була назва села, у яке вона поїхала. Потім вщухла злива і я пішов на роботу. Однак увесь день згадував цю бідну жінку. Мені було її так шкода, що увечері я вирішив поїхати та подивитись у яких умовах вона проживає. Запитав місцевих жителів села, про бабусю й коли побачив її хату, то був неабияк шокований. У будинку не те щоб умови погані, він взагалі в аварійному стані. Дах протікає, вікна одне через одне розбиті, двері не зачинаються, туалет і ванна відсутні так само як вода та газ. Моєму здивуванню не було меж, адже як вона там існує взагалі не знаю.
Тоді я вирішив, що маю допомогти цій ні в чому не винній жінці. Наступного дня покликав усіх своїх колег, цілу бригаду, щоб найперше полагодити дах. Хлопці швидко з цим справились, а потім перейшли до інших ремонтних робіт. Місцеві жителі, побачивши рух біля будинку, погодились також допомогти. Тому вже через місяць нам вдалося завершити.
Радості пані Валентини не було меж. Вона плакала, обіймала нас та обіцяла молитися за наші сім’ї. Для мене це найцінніша подяка, яка тільки може бути! Тому робіть добро, люди! А цим людям, які залишили жінку без житла та безсовісній доньці нехай буде соромно!
Як вам моя історія?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!