У мене зараз дуже непроста ситуація. Чесно, я вже не знаю, що робити, тому вирішила написати сюди.
Отож, у 2018 році я вийшла заміж за Олексія, мого одногрупника. Він сам з Лелехівки, там жили його батьки. Після весілля ми переїхали до них жити. Свекри мене дуже добре прийняли, називали донечкою. Я допомагала їм у господарстві, а чоловік працював. Адже у свекра інвалідність, ходить з милицями.
Ми думали спершу про власне житло. Десь у Львові купити квартиру чи за містом. Однак, так прикипіла до Лелехівки, що словами не передати. Тут свіже повітря, нема шуму та гаму, поруч є Яворівський парк з озером та стежка Івана Франка. Тим паче, мені було шкода свекрів. Пані Галина не давала ради сама ні з господаркою, ні з чоловіком. А я була під рукою, їй допомагала.
Тому ми вирішили зостатися. Правда, хата була у дуже поганому стані. Меблі старі, пережитки радянщини. Кривий паркан, дірявий дах. Один сусід, Микола, часто їздив у Німеччину на заробітки та запропонував Олексієві там роботу. Він погодився і у 2019 поїхав до Берліну на завод.
Окрім Олексія, у родині був ще молодший син Діма. Але він такий безвідповідальний чоловік, що словами не передати. Деяку частку зароблених грошей ми пересилали йому на прожиття. А потім дали гроші на весілля та двокімнатну квартиру. Діма обіцяв все повернути, але потім якось забув про борг, а ми не нагадували.
Коли почали робити ремонт у хаті, то Діма і носа не потикав. Ми мали просити сусідів, аби вони допомагали дах перекрити, другий поверх будувати, плитку ставити. Зате як тільки Олексій передавав продукти чи гроші, то брат кулею прилітав. Ще на городі собі пакуночки збирав, гонорово носив у машину. Страшний господар, чесне слово!
Тільки цього року після Великодня ми нарешті завершили будівництво. Проклали доріжку гарну, посадили туї та квіти біля хати. Добудували другий поверх, літню кухню та гараж. Олексій привіз з Німеччини дорогу побудову техніку, холодильник, посудомийку, мультиварку, все для ванни. Ми навіть ковані сходи замовили на виготовлення та поставили ворота, які автоматично зачиняються та відчиняються. Не хата, а просто цукерочка.
Однак, не встигли ми натішитися ремонтом, як на порозі хати з’явився Діма. З валізами, пакунками та дуже неприємною новиною:
– Ми розлучаємося з Лідою.
Я не лізла у його справи, достеменно не знаю, яка причина розлучення. Мене турбує інше питання – майно. Діма вирішив, що не хоче жити у Лелехові, а переїде до Львова.
– Ну коли будемо ділити майно?
– Тобто?
– Ну половина будинку належить мені. Коли гроші віддасте?
Я була вражена з його нахабства. Олексій роками гарував, аби хату до ладу привести, зробив новесенький ремонт. А Діма прийшов на все готове та хоче грошей.
Мало того, свекри стали на його сторону, уявляєте? Кажуть, що він молодший син і має право на хату. Та ми стільки грошей вклали, що можна було купити дві квартири у Львові.
Олексій мав повертатися назавжди цього вересня і жити у Лелехові. Однак, свекруха хоче, аби він ще рік-другий попрацював та привіз братові гроші на квартиру.
І ще мені щодня капає на мізки “Дімі треба, Діма хоче…”. Я втомилася слухати ці докори, чесно. Діма нам не допоміг з ремонтом, а тепер ще й вдома нічого не робить. Тільки цмулить пиво та футбол грає з сусідами.
Якщо ми не віддамо гроші, то свекри нас просто зненавидять та виженуть з хати. Я не можу просто так от подарувати Дімі декілька тисяч доларів. Олексій також не збирається довго працювати в Німеччині. Ми вже діток хочемо!
Що нам робити? У когось була схожа ситуація? Варто звертатися до суду чи ще можна вирішити мирним шляхом це питання?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!