Ми з чоловіком нещодавно купити будиночок. Давно мріяли переїхали з міста у спокійніше місце. Тим паче, син одружився та ми віддали нашу львівську квартиру молодятам.
Вчасно натрапили на оголошення. Продавала дівчина, там колись жила її старенька бабуся:
– Я виїжджаю закордон, не планую в Україну взагалі повертатися. Нащо той сарай буде пустувати? А так хай хтось живе, мені не шкода.
Домовилися за дуже хорошу ціну, вона ще пару тисяч гривень “скинула”. Ми помітили, що меблі всередині старі, але дуже гарно збереглися. Тут і якась дерев’яна скриня з кованими вставками, рушники власноруч вишиті. Можна уважно розгледіти кожен стібок та петельку.
На горищі на нас чекала ще одна знахідка – антикварна шафа. Видно, що це натуральний червоний дуб, все гарно затерто та залаковано. Ще на верху такі наче шпиці вирізьблені з орнаментом.
Ми з чоловіком зняли ту шафу, відреставрували. А в нижній полиці я знайшла великий альбом з фотографіями. Люби одягнені у красиві вишиванки, жупани, з вінками. І ще підписи стояли “Косів, 1920”, “Церква у Яремче 1910 рік”. Наскільки я зрозуміла, хто з родини займався дослідженням української культури. Ми знайшли переписи колядок та щедрівок, колискові та навіть рецепт єврейських страв. Здається, хтось у родині мав таке коріння.
І думаєте, що на цьому всі сюрприз закінчилися? Раз залізла у сарайчик, хотіла розібрати старі речі. Але знайшла там глиняний посуд, стару кочергу, тацю та великодній писачок. Кожна чашечка та тарілка були розписані тоненькими лініями.
Я все те щастя забрала додому, гарно помила та поставила у сервант. Не знаю, що мене клюнуло в голову, але спершу вирішила зателефонувати попередній власниці:
– Може, вам вислати родинні фото чи рецепти? То, наскільки я розумію, ще ваша прабабуся писала..
– Ні, мені такого мотлоху не треба. Можете викинути або ж спалити. Яка з того користь? Я навмисне все на горище та сарай поносило. аби місця не займало!
Чесно, так стало гидко від поведінки жінки, наче от це мені вдушу плюнули.
Це ж не просто мотлох, а справжні родинні реліквії! Я навмисне купила рамочки та розвісила всі фотографії на стіни, аби милуватися. А з чашок часто пригощаю гостей смачною кавою, тарілки кладу до столу.
Ще ми найшли листи одного чоловіка, який писав з фронту жінці. Може, то були далекі родички бабусі. Але в мене рука не підійметься викинути ці скарби геть. То ж така пам’ять про родину, про всі покоління! Їх треба берегти, наче зіницю ока. І передавати від внуків до правнуків.
Я сподіваюся, що нам з чоловіком вийде зберегти пам’ять про колишніх мешканців цієї хатинки. А ще краще – потім передамо деякі листи, фото та рушники у музей культури.
Сама не хочу, аби колись моя правнучка чи внучка так нехтувала фотографіями, книгами чи навіть сервізом для чаю. Адже у таких дрібницях криється єдність нашої родини та всього народу.
Будь ласка, не забувайте про свою родину. Навіть якщо ви десь закордоном на чужині, то шануйте традиції та пам’ять українського народу.
Ви погоджуєтеся з такими словами? Що Ви зберігаєте вдома?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!