– Господи, кого він додому привів? – дивувалися гості, коли побачили Данила після дембелю

Ганна Василівна декілька днів готувалася до приїзду сина. Знала, що в нього дембель і спеціально заколола свинку, приготувала стільки салатиків, спекла улюблений торт Данила. Запросила у гості майже все село, ми з батьками також прийшли. 

Заходить Данило, а за ним – якась молода незнайомка у білій сукні. І тримає на руках дівчинку. 

– Синку…А це?

– А це наша гостя Алла. Сідай біля мене, будь ласка. Ну що, святкувати будемо?

Напружена атмосфера зникла після другої чарки за здоров’я. Алла сиділа тихо, майже нічого не їла і не пила. Її донька спокійно спала на руках. 

Гості помалу розходилися, моя мама допомагала пані Галині прибирати зі столу. Я вирішила тихцем підслухати їх розмову:

“Ну де він її взяв? Ще й з дитиною?”

“А може то його жінка і донечка? Він не знав, що ви таке застілля організуєте, тому вирішив поки нічого не казати.”

“Боже, а раптом то якась аферистка?”

Потім мама побачила, що я підслуховую їх розмову та прогнала мене геть. Але через день вже все село гуділо – у Данила нова жінка, ще й з дитиною! 

“Нагуляла десь байстрючатко, а йому на шию хоче повісити”

“Ото Василівні буде потіха – чужу дитину виховувати”

Пошепки

“Невже у нашому селі наречених нема, що він вирішив таку до хати привести?”

Але як виявилося, Алла не була йому ні жінкою, ні дівчиною. Познайомилися випадково на вокзалі. Алла попросила глянути за Софійкою, поки вона купить булочку та сік.

– І куди ви прямуєте?

– Чесно – поняття не маю. 

– Як це так? У вас маленька дитина, на чоловіка чекаєте з армії?

– Та нема у мене чоловіка. Як дізнався про вагітність – то зник. А батьки мої пияки. Не можу з ними більше жити та вирішила втекти. Може, кудись поїду, знайду притулок чи хату..

Тоді Данилові стало шкода дівчину. Запропонував поїхати з ним у село. Алла виявилася дуже працьовитою та хазяйновитою дівчиною. Могла і корову подоїти, сіно підгорнути, грядки прополоти, кроликам трави принести, у курнику лад зробити. А ще пригощала всіх дітей смачними пиріжками з полуницею. 

Я часто приходила до Алли, аби поняньчити її Софійку. Вже і бабуся Галина ставилася до них, як до рідних. 

А через рік Данило зробив Аллі пропозицію. Відтоді минуло вже 12 років. Вони досі живуть душа в душу, а пані Галина вже няньчить трьох онуків.

Отак буває в житті – ніколи не знаєш, коли і де саме зустрінеш свою долю.

А Ви вірите у долю? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!