Соромно це визнавати, але я вже з останніх сил терплю свою доньку. Тільки не треба казати, що так не можна і це не по-людськи. Бо те, що вона робить, дійсно вже на голову не налазить.
Марині моїй 27 років. Здавалося б, уже доросла, самостійна людина. Але ж ні! Їй нічого довірити не можна. Усе в неї йде шкереберть!
Недавно он сталась в нас ситуація. Ми з чоловіком поїхали до друзів на дачу. Взяли усі відпустку на тиждень та й осіли подалі від людей. Ми рідко кудись так вибираємось, бо вдома у нас двоє котів, пес і вазони, з яких очей зводити не можна.
– То нехай Марина тиждень похазяйнує! – сказав мені чоловік, який думками вже парився в бані. – Може, треба дати їй другий шанс?
А мені від його слів аж плакати хотілося! Востаннє, коли вона лишалася за старшу, зник наш кіт. Його цілий тиждень дома не було! Думали, пропав уже з кінцями. А тоді сусіди його принесли. Він такий голодний був, що поліз до них харчу шукати.
Тоді я собі пообіцяла, що Марині у своїй хаті хазяйнувати ніколи не дам. І от знову на ті самі граблі…
Довго й впиралася, довго відмовляла чоловіка від тієї затії. Але ж хіба переконаєш в чомусь 50-річного хлопчика, який вже два роки на природу відпочивати не їздив?
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Словом, здалася я. Погодилася, аби донька за хазяйством приглянула. Прокинулися ми зранку, випили кави та й стала я посуд мити, аби чистоту хоч лишити після себе.
– Та я все приберу, ма! Ви оно вже запізнюєтеся, їдьте! – сказала мені Марина.
Мені в почуте мало вірилося, але таки кинула я той посуд та пішла збиратися. Чесно кажу: цілий тиждень не могла розслабитися, одно думала, як же там мої котики, мої рослинки… А чоловік тільки сміявся ходив, що в мене вже якась параноя.
Відпочили ми добре, повітрям подихали, погомоніли про все. Настав час і додому збиратися.
Господи, що ж нас там чекало!
На столі – гора посуду брудного, про раковину взагалі мовчу. Там давним-давно вже нові форми життя завелися… У котів миски пусті, води немає. Вазони, які я просила всього двічі полити, у тій воді просто плавають. А Марини нема. Не прийшла нас зустрічати.
Чоловік мій сміятися чогось перестав: свої інструменти ніяк знайти не може, одяг від плям дивних не вичищається. Я просто не розумію, як доросла дівчина могла отак, вибачте на слові, насвинячити. Це ж ще примудритися треба!
Не знаю, що тепер їй і казати. Боюсь, як подзвоню, то не втримаюсь і наговорю зайвого… Що робити з донькою?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!