Ще моя покійна бабуся казала, що жити треба в чистоті та привчала до порядку. У мене все було розкладено по поличках та шафках. Адже добре вчитися та працювати у чистоті, погодьтеся. Тим паче, не було цього безладу та візуального шуму.
Коли я навчалася на 4 курсі, то познайомилася з Орестом. Між нами одразу наче якась іскра пробігла і відчувала до нього дику симпатію. Оресту я також була небайдужа і ми швидко почали зустрічатися. Я бачила, що він хлопець відповідальний, серйозний. І що наші стосунки перейдуть у щось таке більше. Часто Орест приходив до нас додому, познайомився з моїми батьками та сестрами молодшими.
Однак, сам не поспішав мене знайомити зі своєю родиною. Щоразу, як я запитувала про маму чи тата, він змінював тему. І, якщо чесно, мене це помалу починало дратувати. Ну ми разом вже рік, а я його батьків тільки на фотографіях побачила.
– Повір, вони кардинально різні люди. Ну ви не знайдете спільної мови точно!
– Чому так вирішив? Ми ще не знайомі, а ти вже такі погані висновки робиш.
І нарешті я впросила Ореста. Тим паче, тоді було якесь церковне свято і вагома причина прийти у гості. Я купила його батькам найкращий (і найдорожчий) тортик, дістала святкову сукню та туфлі, зробила гарний макіяж та укладку. Однак, якби я знала, куди попаду – точно б не влаштовувала такий показ мод.
Як тільки-но відчинилися двері, мені у голову вдарив жахливий сморід. Наче у квартирі щось колись стухло і не викинули. Килимок для взуття такий протоптаний та в багнюці, а в домашніх капчиках вже відклеїлася підошва. Тому я ходила босоніж.
Стіл та скатертина у старих, рудих від жиру плямах. Тарілки тріснуті, чашки так само. Я боялася з них пити і їсти, аби не поранитися. Клуби павутиння звисали над головами, а ще ці стрічки-липучки від мух були переповнені та просто гойдалися на люстрах. Ванна вся у грибку, плитка відвалюється, рушники так пахнуть, наче ними підлогу мили.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
У квартирі живуть два коти і пес, на щастя, маленької породи. Мені було шкода дивитися на тих нещасних тварин. Адже вони мали якийсь бруд у вушках та на лапках, шерсть котиків вся у ковтунах, очка запалені. На дивані де-не-де видно жовті плями від їх сечі. А Олена Василівна та Дмитро Петрович тільки одне повторювали “ну в бідності, але зате разом”. Так, вони не якісь мільйонери. Але хіба не гидко жити у такому бруді? Невже так важко купити звичайні засоби для прибирання? Чи викинути ті нещасні тарілки та килими?
Я гадала, що мене обійде стороною життя з такими родичами. Але, на превеликий жаль, доля, наче на зло, мені зробила підставу. Два місяці тому ми з Орестом розписалися. Планували поки пожити окремо від батьків на орендованій квартирі, потім відкладати на власне житло. Тільки, як на зло, Ореста скоротили на роботі, мені також врізали зарплату. Порахували, що нам ледь-ледь вистачить на оренду.
– Переїдемо жити до моїх батьків. Може, мені пощастить і я знайду кращу роботу.
Я щодня з огидою прокидаюся та засинаю в цій проклятій квартирі. Не раз сварилася зі свекрами щодо їх стилю життя. Пропонувала зробити невеликий ремонт, замовити клінінг. А мені все забороняють. Кажуть, що я не маю права господарювати в чужому домі. І через такий безлад наші стосунки дуже зіпсувалися.
Намагалася поговорити з Орестом. Однак, у чоловіка для мене були неприємні новини:
– Я взяв кредит на нову квартиру. Вона ще в нульовому циклі.
– І зі мною не порадився?
– Ти б не погодилася. А так, через рік-другий вона збудується, ми зробимо ремонт, виплатимо кредит і переїдемо.
І ось не знати скільки часу я повинна жити у цьому гадючнику. Вибачте, але інших слів у мене нема. Орест вже починає дорікати, що я його не люблю і не можу почекати. Мовляв, він брав кредит на благо нашій родині. Але я відчуваю, що скоро зберу валізи і переїду геть!
Як молодій дівчині вирішити таку погану побутову звичку свекрів? Які Ви знаєте поради?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
– Не хочу я зіпсовану дівчину! – Мені 34 роки і я ніяк не можу знайти собі дружину. Все тому, що добрих і чистих дівчат просто нема
– Мамо, тут така справа, моя дівчина вагітна! Але в нас все серйозно, ти не думай! – Коли син мені це сказав, я злякалась. Та гірше стало, коли він нас зі своєю Танею познайомив
Раніше ми з сестрою й братом були найріднішими. Та після смерті матері все змінилося. Тепер я їх знати не хочу
– То якщо він військовий, то все йому треба пробачати? – Мені набридло вдавати, що Сергій ідеальний лише тому, що він на фронті був
– Це найкращий вихід і я зовсім не проти! – Ми довго старалися народити дитину, та завагітніти дружина не могла. І тоді я вигадав вихід
– У мене є рідна мама. Чого я повинна твоїй носити каву в ліжко? Ти її син, сам прислуговуй!
– Як я жінка з немалою вагою та проблемними ногами маю вилізти на верхню полицю в потязі. Ще й в таку спеку – думаю собі.
“У нас в сім’ї є традиція називати дівчат в честь їхніх бабусь”. Я шокований тим, яке ім’я придумала дружина нашій дитині!
– Мені він більше підходить! – Коли я побачила хлопця доньки – не повірила. Вони залишились в мене на вихідні і відтоді я не можу заспокоїтись
