Ніколи не забуду той день. Я приїхав з іншого району Харкова. Знав, може знадобитись допомога. Біля зруйнованої зранку багатоповерхівки зібралось чимало люду. Одні плакали, інші намагались допомогти. Багато було й тих, що просто спостерігали, як співробітники МНС розбирали завали. Стільки віри й надії в очах я ще ніколи не бачив.
Раптом зовсім поруч я почув чоловічий голос. Придивися. Сторонній говорив з кимось телефоном. Він уважно вдивлявся в руїни будинку.
– Не переймайся, твоя шафа вціліла, і книги теж, уявляєш! Ось просто зараз їх бачу! – заспокоював він співрозмовницю. – Так, все добре…
Раптом я збагнув – ці люди втратили все. Вони вже не зможуть повернутись додому. Його немає. Та є життя і є книги. Хоч якийсь маленький промінчик, який сяє, незважаючи ні на що. Жодна ворожа зброя це не знищить.
Ось так, навіть в найгіршій ситуації треба вишукувати надію! З вірою в перемогу!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!