Мій чоловік виїхав на заробітки ще в 2019 році. Ми тоді тільки одружились, ні грошей, ні квартири в нас не було. Трималось усе, як-то кажуть, на великій любові.
Орендовану квартиру ми подужати не могли, тому переїхали жити до свекрухи. Місця в неї було чимало, стосунки у нас теж наче нівроку… Усіх усе влаштовувало. Аж поки я не завагітніла.
Віталік раптом зачухався і заявив, що як справжній чоловік мусить своїй дитині дати все найкраще. Посидів, подумав, зібрав свої пожитки та й поїхав за кордон на заробітки. Я лишилась жити з його мамою.
Щомісяця чоловік відправляв мені десь по 600 доларів. Нам цього більш ніж вистачало, або продуктів купити, за комуналку заплатити та ще й сходити десь погуляти раз на місяць. Я тоді всім богам дякувала, що Віталя в мене такий молодець – і мови знає, і без діла не сидить.
Із тих грошей, що отримувала від чоловіка, я не відкладала нічого. Він сказав, що зарплата в нього дуже навіть пристойна, тому він цим займатись буде сам. Мені лишалось тільки жити та насолоджуватися.
І дня такого не було, аби я не мріяла, як повернеться мій коханий додому, ми знайдемо собі якусь діляночку та й поставимо там свою хату. Ну, може й на квартирку яку вийде назбирати…
День за днем, місяць за місяцем… Та так я й народила. Чоловік приїхати на народження донечки не зміг. Сказав, роботи багато, ніхто його не відпустить.
Я все це терпіла, бо знала, що він для нас старається. Але ж усьому є межа…
Через два роки я почала Віталіка питати, що у нього там із фінансами. Бо, скажу чесно, мені він грошей почав менше надсилати. Мовляв, аби швидше на житло назбирати.
– Та ще трохи і приїду. Я ж не хочу у якійсь хрущовці жити, на нормальну квадратуру збираю! – одно втішав мене чоловік.
І я вірила. А потім почалась повномасштабна війна. Я не хотіла нікуди виїжджати, бо в нас було більш-менш спокійно. Почала благати Віталіка, аби він вертався додому.
– Я що, дурний зараз вертатись? Тільки на ту землю стану – мене в армію загребуть. Ні-ні, я тут відсиджусь, – розповідав він мені телефоном.
І до себе ж кликати геть не поспішав… Почала я в матері його запитувати, чого це він не хоче дитину свою хоч раз за скільки років на руках потримати. А вона тільки мовчала.
Нещодавно чоловік мій змінив номер. Тепер я до нього не можу навіть подзвонити.
Лишилась я з його матір’ю і дитиною без грошей та роботи. Сестра каже, що я повинна кинути все і їхати до нього, аби сім’ю не втратити. А я не знаю, що його й робити… Як його за кордоном шукати? Та і чи треба взагалі? Мені здається, у нього там давно вже інша сім’я. А грошей ніяких ніхто ніколи й не відкладав.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ви б поїхали до чоловіка за кордон?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!