Заявився нещодавно до мене колишній чоловік, якого я років з десять вже не бачила.
Як у нього на таке совісті вистачило – справжня загадка людства. Він же все життя мені спаскудив! Поки я дитину гляділа, цей безсовісний з дівками молодими по клубах витанцьовував, гроші всі на них спускав.
А в один прекрасний день просто виклав переді мною документи на розлучення! Лишилась я тоді з немовлям у старій бабиній квартирі без грошей, без роботи… Думала, і коні двину. Але ж ні!
Важко то все було, довго, та в руки я себе взяла. Бізнес відкрила, син у мене такий виріс, що через кілька років від невісток відбиватись буду. Та й сама я ще ого-го!
І от стоїть тепер переді мною це нещастя в штанах подертих і старій футболці…
– Чого тобі? – не витримала вже я, коли Іван до мене в магазин зайшов.
– Надійко, яка ж ти гарна стала! – розпочав свій концерт Іван. – Така ж ти в мене молодець!
– О-о, приїхали! З яких це пір я “твоя”? Ти що, п’яний?
– Тверезий! Та тільки біда в мене велика… Марина, донечка моя, заболіла страшно. Лікарі кажуть, треба гроші бігом шукати. поки їй помогти ще можна.
– Ясно. А від мене ти чого хочеш?
– Та як же! Люди розказали, що ти свої магазини в селах повідкривала! Мабуть, добрі гроші водяться… Оце аби ти позичила мені… По старій дружбі! Я в боргу не залишусь!
– Іване, ти хоч сам себе чуєш? Наробив дітей по всьому світу – то і бав їх тепер! Самому грошей заробити в тебе ніколи клепки не було, тільки випрошувати й вмієш! Але все, лавочка прикрита. Мені вже не 18 років, я собі тепер ціну знаю!
Колишнього з магазину я виштовхала, сказала, щоб більше тут і не з’являвся.
Це ж якою треба бути людиною, аби про свою дитину рідну не згадувати роками, а для чужої йти жебракувати?! Це мене найбільше й розізлило!
Новина ця швидко по селу розлетілась. Забули люди, чого ми взагалі колись розійшлись, та й стали на бік Івана. Розказують тепер, що в мене ні розуму, ні совісті немає! Навіть у магазин деякі сусіди перестали до мене заходити…
Це наче дитячий садочок, їй Богу! Хіба ж я його до когось в ліжко клала? Чи може я йому ту дитину з болячками народила? Ні, сам у всьому винен! То нехай тепер сам у всьому й розбирається. Я благодійністю займатись не збираюсь.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Правильна це позиція чи ні?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!