– Хоч побачу, як люди за кордоном живуть! – сказала я, коли виїхала як біженка. Поверталась я додому зі сльозами на очах

У лютому місяці минулого року чоловік мене відправив за кордон. Я тоді, скажу чесно, ще й зраділа трохи. А що? Я у свої 30 ніде не була, нічого не бачила. А тут цивілізація, Німеччина все ж!

Спочатку я була просто в захваті від нової країни: архітектура, люди, зовсім інше життя… А потім як почала я знайомитись з тутешніми звичаями!

Магазини тут на вихідних не працюють. Взагалі. От треба тобі щось терміново – сиди і чекай понеділка, коли всі на роботу вийдуть. Інакше не можна.

Транспорт – це взагалі жах! Пішов дощ – автобуса вже можна не чекати. Світить сонце занадто яскраво – водій не приїде. Це вам не українські поїзди, які під обстрілами людей розвозять! Я ж з донькою приїхала, то це теж ще той атракціон! Не дай Боже на неї голос підвищити – можна і у в’язницю втрапити. Воно ж то наче й правильно, але знали б ви, якими нестерпними бувають діти у три роки…

А їжа? У нас усе хоч і дороге, зате смачне, рідне. А там усе на смак як пластик: і овочі, і фрукти, і м’ясо.

Пошепки

Про документи взагалі мовчу… Наші контори взагалі святі проти німецьких! І список цей можна вічно продовжувати. Лікарні, аптеки, комунальні послуги, сусіди – усе тут має свої нюанси і правила. Усе складно, дивно і незрозуміло…

Пожила я так 4 місяці та й поїхала додому. Тепер за кордон буду їздити тільки на кілька днів і точно не сама. Бо де б життя тебе не носило, а ніде не буває так добре, як у нас, в Україні.

Навіть якщо і війна, і обстріли, і корупція.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

А як ви думаєте, можна жити десь краще, ніж в Україні?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!