– Хочеш позбутися моєї дитини? Плани за моєю спиною будуєш?- обурювався Влад, тримаючи в руках ноутбук нареченої

Маленький Андрійко підійшов до Ірини. Трохи повагався, а тоді простягнув їй зошит і попросив допомогти з домашнім завданням. Тоді, знітившись, додав, що у нього завтра контрольна з математики, а теми він зовсім не розуміє. Тато повернеться пізно, тож більше допомоги просити не було в кого.

– У мене теж немає часу. Весілля скоро, готуватися треба. Ти ж хочеш, щоб у нас з твоїм татком було красиве весілля?

– Хочу, – опустив погляд Андрій.

– Тоді не заважай.

Хлопчик повернувся до своєї кімнати. Зрештою, Ірина ніколи не подобалася дитині. Втім, вона дуже навіть подобалася батькові хлопчика, тож доводилося терпіти важкий характер нової мами.

Рідна матір Андрійка, до слова, живе в іншій квартирі. Однак доглядати за чадом не може, бо серйозно хворіє.

– Мій син не повинен бачити, як його мати покидає цей світ, – заявив батько Андрія і забрав його до своєї нової сім’ї.

Ясна річ, що такий розвиток подій зовсім не подобався Ірині. Матір’ю чужій дитині ставати вона не збиралася. Але скандал влаштовувати не стала. Усе ж таки до весілля залишалося кілька тижнів. Спочатку свято, а тоді вона візьметься за встановлення власних порядків. 

Для Владислава Ірина хотіла стати хорошою і турботливою дівчиною. Їй часом навіть доводилося вдавати, що Андрійка їй дуже шкода через хворобу матері. Втім, так було тільки при Владиславові. А як тільки він йшов на роботу, то вона взагалі не помічала Колю. Чужа дитина їй не була потрібна.

За тиждень до весілля Владислав намагався якнайшвидше закінчити роботу і зі спокійною душею зіграти весілля. Однак, доля вирішила по-іншому. 

Робочий ноутбук чоловіка зламався, тож, щоб не гаяти намарно час, Владислав попросив допомоги у майбутньої дружини. Пообіцяв, що тільки відправить декілька листів і одразу ж поверне все на місце. Ірина погодилася без зайвих думок, однак навіть уявити не могла, як декілька натисків змінять усе її життя. 

Через пів години невдоволений Владислав увійшов до кімнати нареченої. У руках він тримав ноутбук, де виднілася історія пошуку дівчини.

– Я натрапив на це у твоєму ноутбуці.

– І для чого ти це зробив? Хочеш усе зіпсувати? Не хочеш одруження? Тобі не соромно?

– Мені байдуже на одруження, коли йдеться про мого сина. Ти що, з глузду з’їхала? Хочеш позбутися моєї дитини?

– У тому й річ, що це твоя дитина. Спільних дітей у нас з тобою немає. А Андрій буде нам тільки заважати! 

– Чим тобі моя дитина не догодила? Андрієві зараз дуже важко. У нього хвора мати. Ти б мала замінити йому неньку, а натомість плануєш його позбутися. 

– Мені байдуже, які у вашій сім’ї проблеми. Я ж казала, що не виховуватиму чужу дитину. У нього є бабуся! Нехай вона й дивиться за онуком. Бо в мої обов’язки це не входить. 

– А про свої плани на мою дитину ти коли збиралася розповісти? Після весілля? 

– Ну, десь через тиждень після того, як ми уклали б шлюб. А що? У мене є знайома, яка працює в опіці. Вона допомогла б оформити документи або підібрала б Андрієві нову сім’ю.

– Знаєш що? Весілля не буде. Син мені дорожчий, ніж наше одруження.

– Дорожчий навіть, ніж я? Ну тоді тобі доведеться обирати: або він, або я.

– Не змушуватиму тебе чекати на відповідь. Я обираю сина. А жінку собі знайти я ще встигну.

– Який ти смішний. Хочеш знайти людину, яка прийме твого сина, як рідного? Таких не існує. 

– Не хочу тебе більше бачити. І, думаю, ти мусиш знати: я тебе ніколи не кохав, просто хотів знайти нову маму для сина.

– То весілля не буде?

–  Я вже все сказав. Ніякого одруження не буде. Навіть не мрій. Щоб, коли я повернуся, тебе в моєму домі більше не було.

Ірину ніби окропом облили. Вона не вірила власним вухам, але піти проти волі Владислава не могла. 

Жінка почала збирати речі, як раптом хтось подзвонив у двері. 

Ірина відчинила і побачила на порозі кур’єра. Він приніс посилку, у якій була красива сукня. Її Ірина замовляла спеціально на своє весілля. Але зараз, здається, воно їй зовсім не потрібне.

Жінка розлютилася так сильно, що порвала вміст коробки на дрібні шматки, а тоді набрала свою найкращу подругу, щоб пожалітися тій на життя.

– Що таке? Що трапилося?

– Весілля не буде! Приїдеш за мною? Можна у тебе переночувати?

– Ви посварилися з Владиславом?

– Він мене дуже сильно образив.

Після цього дівчина все розповіла знайомій.

– А твої плани на його сина – правда?

– Ну так. Навіщо мені чужі діти? Я своїх хочу.

– Ніколи не думала, що ти так можеш вчинити.

– Це більше не має значення. То ти приїдеш за мною?

– Ні, у мене справи. Попроси когось іншого. 

– Ну гаразд. Усі такі розумні. Повчати мене збираються. Сама б взялася чужого сина виховувати. 

Того ж дня Владислав забрав сина зі школи самотужки і дорогою додому вони почали серйозну розмову:

– А ти не повинен допомагати Ірині? У вас весілля скоро. Вона казала, що часу немає, потрібно поспішати.

– Ні, ніякого весілля не буде.

– Справді?

– Так. А ти засмутився?

– Ні. Я зовсім не засмучуюсь,- вигукнув Андрійко. – Взагалі! Твоя нова дружина мені ніколи не подобалася. Вона не любила мене. Тільки виганяла постійно. Через це і тобі я став байдужим.

– Було таке. Жаль, що я сам цього не помічав. Але нічого. Тепер усе буде по-іншому.  Поки поживемо удвох. А потім у нашому житті з’явиться жінка, яка полюбить тебе. Вона буде дуже схожою на твою маму. А зараз мушу сказати те, що так довго не казав тобі. Я люблю тебе, синку.

Чи правильно вчинив Владислав?

А що на його місці зробили б ви?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector