З Богданом я почала зустрічатися в студентські роки. На четвертому курсі ми вирішили одружитися, хоча тоді ще зовсім не уявляли, що таке сімейне життя.
Ми не мали грошей і житла. Оскільки я дівчина із села, вирішили жити із батьками чоловіка. Свекруха спочатку була не проти. Та я завжди почувалась зайвою в їхній квартирі. Наприклад, я могла їсти лишень, коли вона покличе. Лізти зайвий раз в холодильник – зась! Світло й телевізор о 10 годині вимикати.
Мої батьки щотижня привозили нам чимало продуктів: м’ясо, сир, молоко й овочі. Ми забивали холодильник повністю. А після випускного Богдан почав працювати й також купував харчі. Та ми однаково не могли їх брати, коли заманеться.
– Любий, купимо невеличкий холодильник і поставимо його в нашій кімнаті, або на балконі. Я так не можу надалі!
Чоловік погодився, та свекруха розлютилась.
– Якщо ви такі розумні – платіть комунальні! А то холодильник багато тягне електроенергії. А ще, тоді готуйте собі окремо! Бо вигадали, ховати продукти, а потім мої обіди їсти!
Це все було неприємно, але для нас навіть краще. Не дуже мені подобалось, як готує свекруха, та і їсти суворо по графіку ніколи не любила. Та тоді з’явилась інша проблема. Ніна Степанівна не хотіла, аби я готувала, коли її немає на кухні.
– Звідки я знатиму, що ти мої продукти не береш? Нічого тобі на кухні робити, коли мене нема!
Згодом я завагітніла. Стосунки наші наче покращились. Я вирішила, що простіше ділитися продуктами, які передають мої батьки. Та після народження малюка з’явилась нова проблема. У батьків Богдана пральна машинка зовсім стара, вона псує речі. Раніше я вручну прала одяг. Але з дитиною це потрібно робити мало не щодня. Тож я попросила чоловіка:
– Візьмемо пральну машинку в кредит! Бо я так не можу!
– Треба в мами дозволу спитати.
Коли ми почали розмову про це зі свекрухою, вона відразу ж почала кричати:
– Ви мені щодня прати будете? То це й вода і світло!
– Тоді ми більше будемо за комунальні платити! А що робити?
– От ми раніше теж дітей мали малих і все руками прали! Будете мати власну квартиру – туди й купуйте, що заманеться. Досить, що холодильник ваш гуде.
Після цих слів я вже не витримала. Зібрала речі, взяла таксі й поїхала з дитиною в село до батьків. А чоловікові сказала, що повернусь, коли він орендує квартиру.
А гадаєте, я правильно зробила?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!