Я прожила вже багато років, чимало чого встигла в житті побачити, досвіду набралася. І коли оце бачу людські суперечки про те, як дітей правильно виховувати, то мене аж на сміх бере.
Таке вже попридумували, що й на голову не налазить! Купу книжок написали, купу спеціалістів вислухали, а все одно толку з того ніякого. Тоді я завжди свою бабу згадую: розумна була жінка, знала щось таке, що багатьом і зараз не втямки.
Мене мама рано народила, того й відправила до баби в село на виховання. А сама поїхала в місто, аби довчитися та яку роботу найти. Я за те на неї ніколи зла не тримала. Знала, що вона для мене ж спину гне. То просто старалася мовчки сидіти і нікому проблем не робити. Та й бабу свою я дуже любила. Вона жінкою була суворою, але справедливою й дуже мудрою. Скільки вона історій мені цікавих розказала – страшне! Але один її вчинок мені найбільше запам’ятався.
Коли я була малою, на іграшки саме був дефіцит. Ну, щось таки найти можна було, але таке, щоб гарне і нове – то велика рідкість. Може, в інших місцинах інакше було. Але в нас ніколи не жили багато.
Так от, зібралася я якось зі своїми подружками погуляти. І побачили ми, що тітка, яка в магазині торгує, виставила на вітрину ляльку. Здорову таку, гарну, помальовану. Та ще й в платті в горошок! Ох і захотілося мені її мати. Аж руки чухалися! Грошей, ясне діло, в мене не було. Тоді про якісь там кишенькові й близько не чули. То я і пішла в баби грошей просити.
– А давай так, – сказала мені на те баба, – як наведеш у моєму курнику порядки, то я тобі куплю твою цяцьку.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Знала ж баба, що я до роботи лінива була, та ще й курей боялася, як вогню. Ото й дала мені таку задачку. Але ж так мені ту іграшку хотілося, що побігла я по віник та лопату. Щось там трохи помела, а тоді курка мене злякала, дзьобнула та я й втекла. Подумала, що не так мені вже ту ляльку й хочеться.
Баба на те нічого не сказала, тільки знизала плечима. Дійшло діло до вечора, лягла я спати, а мені те платтячко в горошок цілу ніч снилося!
Встала я ще до півнів та й пішла діло до кінця доводити. Уже до вечора скрізь був порядок. І курей я більше не лякалася.
– Ой, яка ж ти в мене молодчинка! – сказала тоді баба. – Я тобі чесно скажу: дід і так би грошей дав на ту цяцьку, нам же не шкода. Але я дуже хотіла, щоб ти її заробила. Щоб знала, скільки людські бажання коштують.
І я на все життя той урок запам’ятала! До чого я веду: не по книжках дітей треба виховувати, а по совісті та правді. Як тільки це ви втямите, то зразу усе й добре буде.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!