Мене попереджали, що жити з батьками чоловіка досить складно. Та я сподівалась, що в мене все буде інакше. Але й вибору у нас не було: обидвоє надто молоді, без грошей.
Та вже під час підготовки до весілля – я зрозуміла, що просто не буде. Мама мого Любомира все вирішувала і не давала моїм батькам і слово вставити. Хоча витрати ділили порівну:
– Може ми б робили більш сучасні страви. Нікого вже голубцями не здивуєш!
– Та ви що! Вашими сучасними стравами наїстися не можливо! – кричала майбутня свекруха.
Врешті моя мама вирішила взагалі не втручатися, аби стосунки не псувати. Та уявіть наше здивування, коли на столі ми побачили безліч страв з овочів і мінімум м’яса. Ще й алкоголь дешевий. Я була впевнена, що мама Любомира суттєво зекономила, аби не витрачати гроші. Вона нас просто обманула.
– Доню, не треба сваритися, врешті тобі в них ще жити! – просила моя ненька. – Май терпіння, така вона жіноча доля!
Вже після весілля зі сльозами на очах я переїхала до чоловіка.
Але там на мене чекав новий сюрприз. Батьки Любомира вимагали, аби ми віддали всі гроші, зібрані на весіллі, на ремонт даху.
– Але ж ми планували відкладати гроші, аби згодом квартиру купити.
– Якщо ви тут жити зібралися – гроші віддавайте, це ваша плата! – наполягала свекруха.
Та далі було ще гірше. Мало того, що я, наче рабиня, прибирала й готувала цілодобово, так ще й зі своєї зарплати мусила половину грошей віддавати. Так само й чоловік. У нас не було шансів відкласти бодай копійку.
А тоді я завагітніла. Заздалегідь спланувала, що до пологів придбаю лише необхідний одяг, а коли отримаю дитячі гроші – візьму ліжечко, візочок і зимовий комбінезон для дитини.
Та після народження сина Любомир повідомив:
– Мама хоче фасад на зиму утеплити. Каже, що ми мусимо з дитячих грошей 10 тисяч гривень на це виділити.
– Але ж там всього 10 дають, решту розбивають на три роки. За що я куплю все необхідне для дитини?
– Там Катерина з нашого села пропонувала віддати нам їхній старий візочок і ліжечко. От і візьмемо.
Після цих слів мені на очі навернулися сльози. Як я мріяла, що купуватиму для свого синочка все новесеньке і гарне. А тепер що маю? Поскаржилася мамі, вона мене пожаліла, але запевнила:
– Доню, зараз такі часи важкі. Треба терпіти! Не залишиш ти дитину без батька, не можна так.
Не дають мені думки спокою. Може краще все ж розлучитися. Люблю чоловіка, але бачу, що він протистояти матері не може.
Як гадаєте, що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!