Свого татуся я взагалі не памятаю. Він загинув у страшній аварії, мені було всього декілька місяців. Але бабуся з дідусем нам з мамою дуже допомагали. Тоді виплатили за нашу двушку іпотеку до кінця, часто приходили з гостинцями в гості або ж забирали мене у гості.
Мама важко працювала на цеху швачкою, а ввечері прибирала супермаркети і офісні приміщення. Бували моменти, що бабуся забирала мене на ночівлю, бо мами вдома взагалі не було.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Коли мені виповнилося 6, то мама зустріла Олега. Вітчим мені взагалі не сподобався, такий мутний та посмішка єхидна. Він працював якимось бізнесменом, возив та продавав машини. Між нами не було теплих стосунків, як у пасербиці та вітчима. Єдине, про що ми говорили, а точніше сварилися – побут:
– Ти чого посуд не помила після вечері, а пішла гуляти?
– Бо це ти вечеряв, а не я.
– Ти як зі старшими говориш?
Дратувало, що Олег намагався мене виховувати і постійно кричав. Мама інколи мене захищала, але переважно ставала на бік Олега. І потім в мене з’явилася молодша сестричка. Однак, нам знову не пощастило.
Олег виявився не бізнесменом, а звичайним аферистом. Всі ті машини він з товаришами просто крав, ставив інші номерні знаки та продавав. Мама заклала золото, продала телевізор та телевізор, аби найняти якогось адвоката. Але їй не вдалося витягти Олега з в’язниці та його засудили на багато років.
Мама декілька місяців страждала, плакала, але потім взяла себе в руки. Зрозуміла тоді, що не хоче ніяк пов’язувати своє життя з аферистом і знову почала працювати. А я на правах старшої сестри повинна була няньчитися з Оленою. Замість прогулянок з подругами я сиділа з сестрою. Мене це дуже дратувало, Олена ніколи мене не слухала. Якщо вона отримала у школі погану оцінку, то мама в першу чергу сварила мене:
– Я тобі казала, щоб ти нормально вивчила з нею уроки! Чого в Олени така низька оцінка?
І в якості покарання у мене забирали телефон, іграшки та солодощі. Навіть ставили у куток.
Ця каторга закінчилася, коли я переїхала до Львова на навчання. На щастя, вдалося вступити на державну форму навчання та мені виділили кімнату в гуртожитку.
Минуло так вже багато років. Мама вирішила поїхати в Італію на заробітки, бо в Україні їй платили дуже мало. Олені тоді виповнилося 18 і вона залишилася сама на квартирі.
Мама всі зароблені гроші кидала сестрі на картку. А мені могла прислати хіба якусь пачку макаронів, сиру та олії. Навіть коли я робила весілля, то мама не дала грошей. Та і що говорити про гроші, коли мама не приїхала до нас у гості, хоча ми запрошували. Тільки надіслала мені привітання у Фейсбуці і полайкала весільні фотографії.
Зараз ми з коханим живемо на орендованій квартирі, але вже глянули власне житло. Ціни у Львові на нерухомість космічні, квадратний метр коштує майже тисячу доларів. Ми з Ярославом не так багато заробляємо. Тим паче, мій коханий сирота, його виховували старенькі бабуся та дідусь. Звідки у пенсіонерів гроші на квартиру.
Вчора я вирішила приїхати до рідного міста, провідати сестру, зустрітися з подругами. Підіймаюся на наш поверх, стукаю у двері – а мені відчиняє якийсь мужик в трусах та пузо чухає:
– Ти хто?
– Це ти хто? Я Олени старша сестра.
– А, Катюха? Ну заходи, Лєнка в душі.
Як виявилося, сестра вже декілька місяців живе зі своїм кавалером на нашій квартирі. І мені ні слова не сказала. Всюди речі її коханого Максіка, одяг розкиданий на кріслах, на кухні багато коробок з-під піци. І це при тому, що ні сестра, ні її коханий взагалі не працюють. Живуть та кайфують на грошенятка мами Італії.
– Олено, що за безлад? Ти знала, що я приїду в гості, не могла поприбирати?
– А ти не командуй у моїй квартирі.
– Твоїй? Ти зараз жартуєш?
– Так, це суто моя квартира!
Нахабство сестри мене так розлютило, що я взяла валізу, розвернулася та поїхала додому. І того ж вечора зателефонувала мамі та сказала, що через суд буду ділити нашу квартиру.
– Як так, ви ж рідні сестрички!
– Рідні? Мамо, ти Олені досі подачки пересилаєш, а вона на ті гроші свого коханця годує. Ти знаєш, що у нас кредит на власну квартиру. Так що нехай Олена виплачує половину вартості і тоді я не матиму жодних претензій!
Мені взагалі не соромно, що буду подавати до суду на сестру. Хай знає, що не вона одна-єдина власниця квартири. І нарешті зрозуміє, що треба братися за розум, а не жити на халяву!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!