Я з лютого 2022 року живу та працюю в Іспанії. Мій коханий в ЗСУ, служить на Запорізькому напрямку. Він сам за освітою військовий, тому одразу поїхав воювати. Щодня телефонує мені у Скайпі, аби я не переживала. Якщо йому потрібна якась амуніція – то всі друзі та родичі допомагають, надсилають гроші на спорядження. Нещодавно купили йому нову сумку та окуляри нічного бачення.
До речі, це коханий змусив мене поїхати закордон. Мовляв, там безпечніше. Тим паче, у Матаро живе та працює свекруха. Вона зустріла мене у Польщі, привезла до міста. Допомогла оформити виплати на біженство. Але я не сиджу тут склавши руки, а працюю на двох роботах. У суботу та неділю доглядаю за дітками, а з понеділка по п’ятницю прибираю у готелях.
Всі ці гроші я хотіла відкласти нам на нову квартиру. Адже у минуле житло прилетіла ракета і все зруйновано. Ну і ми хотіли просто переїхати у спокійнішу область. На Львівщині мешкала моя мама з сестрою, тому ми хотіли б там осісти. У Харкові нам не було що втрачати, ні друзів, ні роботи.
Однак, на жаль, до цієї мети мені ще дуже і дуже довго йти. Не через низьку зарплату в Іспанії. Навпаки, тут все влаштовує. Просто мама та сестра Віка постійно телефонують до мене та випрошують єврики.
Спершу мені не було шкода для них нічого. Двічі на місяць відправляла їм великі пакунки з продуктами та гроші. Інколи 200, інколи 500 євро, як виходило. Ну і подарунки для племінників, якісь іграшки, солодощі, одяг. Адже через війну мама залишилася без роботи, а у березні минулого року від Віки пішов чоловік.
Я навіть пропонувала їм переїхати в Іспанію, знайти тут роботу, квартиру на оренду, віддати племінників у садочок. Але вони відмовилися:
– Мені страшно їхати. Ну що я там забула? Навіть мови не знаю. Краще триматимуся рідної хати.
І от я декілька місяців без проблем пересилала гроші рідним. Але вони відчули цей смак халявних грошей та почали вже нахабно сідати на голову.
Віка віддала молодшого сина Віталіка у приватний садочок. Він коштує 5 тисяч гривень на місяць. Звісно, гроші вона брала у мене. Мовляв, то для рідного племінника. Старший Вітя має новий гаджет, спортивний велосипед. Однак, той телефон він не цінував, розбив через декілька днів. А велосипед виносив на вулицю тільки раз за все літо. Зараз він просто пилюкою припадає.
Мама моя не стара пенсіонерка, їй тільки 55. Може спокійно знайти ще якийсь підробіток, тим паче, у неї багато досвіду. Онлайн чи продавцем у магазин, там завжди потрібні працівники.
Я вже могла спокійно заробити гроші нам на перший внесок для квартири. Та і поки дім будуватиметься, війна вже закінчиться, коханий з фронту повернеться. Знаєте, хоча в Іспанії платять багато, але я хочу дуже повернутися додому.
Навіть Олега вже дратує ця тема грошей:
– Скажи щось своїй мамі та сестрі. Чого ти повинна утримувати племінників? Їм тато платить аліменти чи ні?
– Але їм важко знайти роботу.
– Ні, сонечко, це ти важко працюєш, а вони у тебе на шиї сидять. Зручно вмостилися, халява!
– Я не знаю, що робити..
– Кохана, або ти закриваєш цей благодійний фонд і в нас буде власна квартира. Або ж до кінця життя будеш гарувати на їх забаганки.
З одного боку, я чудово розумію позицію Олега. Мене і саму дістали ці постійні дзвінки “дай гроші на ремонт”, “кинь гроші на комуналку”, “а нам терміново треба…”. І дійсно, з лютого по цей рік я витратила на них ого-го яку суму.
Але це ж мої рідні. В країні війна, нестабільна ситуація. І вони самі, без підтримки…
Що Ви можете порадити нашій читачці, яка зараз опинилася закордоном?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!