В шлюбі я прожила 6 років, до цього ще два роки зустрічалися. Зараз я розумію, що цей чоловік – моя велика помилка. Стільки років разом, а у нас нічого спільного – ні дітей, ні інтересів. Настільки різні, що навіть не маємо про що поговорити.
Раніше була любов, метелики, рожеві окуляри. Я виконувала обов’язки дружини з посмішкою і радістю. Поки не почала читати різні життєві історії. І у мене реально відкрилися очі. Чоловік – ні риба ні м’ясо! У нього немає своєї думки, своїх інтересів, хобі. Він весь час мовчить. Я розмовляю кожен раз зі стіною. Він мало заробляє, його нічого не цікавить, він ні до чого не прагне.
Чоловік живе (подумки) в сім’ї своїх батьків. Їх роботами і турботами. Робить все за свого молодшого брата. А нашої сім’ї для нього ніби не існує. Я взагалі не можу зрозуміти, навіщо йому потрібна? У місті ми живемо в моїй квартирі. А дача у нас – це його будинок. В квартирі він сам нічого не зробив, ні копійки не вклав. Дача оформлена на його батька, і переоформляти на себе він не хоче. А я дуже активна, люблю красу, зручність і комфорт. З його страшного вигляду халупи з розбитими вікнами, я зробила цукерку. Він, звичайно, допомагав, але все з під палки. Кожен раз зі скандалами і довгими умовляннями.
За все платила я. У нього грошей немає, а я в такій дірі літо проводити не хотіла. Ми викопали ставок, щоб купатися, побудували лазню. Живи та радій. Влітку на дачі працюю лише я – город, прибирання, готування, прання. А він пропадає у батьків. Гуляти зі мною йому не хочеться, в магазин їхати – обійдемося. А якщо мати попросить з’їздити сірники купити, підривається моментом.
Я так від усього цього втомилася. Ні турботи, ні ласки, ні уваги, ні підтримки. Інтиму вже давно не хочу. Взагалі.
У місті, коли живемо там більшу частину часу, я працюю і заробляю більше, ніж він. У нього гроші не прошу, він платить аліменти дітям ще від першого шлюбу. Шкодую. Вдома все роблю сама, продукти купую сама. Приношу і готую сама, потім ще і посуд мою.
А він працює і на диван відпочивати. Приходить тільки на кухню за їжею, покладену в тарілку. Тобто, по суті я його утримую і обслуговую своїм коштом. Дачу йому оновила за свої гроші.
Хочу розлучитися, втомилася від чоловіка. Але мені так шкода втратити дачу. Я в неї стільки душі і грошей вклала. Я люблю це місце. А якщо розійдемося, то дачі у мене такої не буде. Але і терпіти я все це втомилася. Як мені вийти з цієї ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!