Нещодавно не стало моєї тітки Люби. І я помітила, що на прощання з нею прийшло дуже мало родичів… Мабуть, так і не змогли її пробачити. Знаєте, у чому вона перед усіма так провинилась?
Дітей у неї ніколи не було. Та і звідки їм взятися, коли немає чоловіка? Ну, як немає… Законного. А от для здоров’я вона завжди мала когось під рукою. І то були не просто якісь перехожі, а знані та шановані люди. То директор заводу, то депутат, то бізнесмен якийсь… Й аби хоч один був холостяком! Так ні, у всіх жінки, діти…
До родичів наших їй теж діла не було. Знаю, як збирались на сімейні свята, ніколи за столом її не бачила. Ох і любили їй за це кістки перемити… Страшне!
Одягалась вона за життя так, що мама моя щоразу за серце хапалася. Там коротке, там прозоре… Любила тітка виділятися серед жіночок свого віку.
Але не через це до неї ніхто не прийшов.
А через номер телефону, який вона колись змінила. І нікому про це не сказала. Уявляєте? Телефонують їй усі, хочуть плітками поділитися, нажалітися на щось чи за щось присоромити. А у відповідь – самі лише гудки.
Чесно кажу: вона мій кумир!
Бо не думати про когось, а ставити на перше місце свій комфорт – це треба вміти!
У свої 70 з хвостиком вона виглядала, наче з обкладинок модних журналів. А ще ходила до косметологів, любила масаж, ніколи не соромилась показати світу себе у якомусь хорошому басейні. Вона завжди обирала себе. І не треба були їй ні діти, ні чиясь допомога. Іноді здавалося, що вона у всіх цих гаджетах, сайтах і доставках більше мене розуміла!
Дуже я б хотіла вміти жити так само. Вільно, чесно, на повні груди. І щоб мої почуття були для мене важливіші, ніж “а що ж скажуть люди”.
Оце і мені мета, і всі нам урок. Бо все на цьому світі кудись дівається. Тільки ти сама лишаєшся із собою до самого кінця.
Як вам такий підхід до життя? Діліться в коментарях!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!