Я дуже любила свій День народження, однак цього року все змінилось. У мене в планах було організувати гарний сімейний вечір й відсвяткувати 60-ий ювілей. За декілька днів встигла зателефонувати до найрідніших, повідомити про святкування, прибрати квартиру та приготувати багато смачних страв. Мені було важливо, аби цей день запам’ятався не лише мені, а й залишив гарні спогади для усієї сім’ї.
У суботу, в мій День народження, зійшлося чимало люду. Були мої діти, сусідки та подруги. Усі куштували страви, які я приготувала, аж раптом донька та син вигукнули :
– Мамо, у нас для тебе є подарунок!
– Справді? І що це? — заінтригували мене діти.
– Ми не мали багато грошей, тому купили тобі хатні тапки та цукерки, які ти любиш.
– Дякую, діточки. — сказала я опустивши голову від сорому.
Пробачте, але такого розчарування я ще ніколи не відчувала. Мені хотілося крізь землю провалитись, аби тільки цього всього не чули й не бачили подруги.
І справа не в тапках і цукерках, яких, до речі, я не люблю, а у тому, що мої діти щороку говорять мені одне і те ж. Щороку вони бідні і нещасні, щоб купити подарунок. Та навіть якщо й справді не мали грошей, я б щиро зраділа одній листівці, але в них нема на те часу. Мені дуже образливо, коли подруги розповідають, як діти їх обдаровують, а мені нічим поділитися. Кажуть, що я сама у тому винна, мовляв, так їх виховала.
Наступного дня подруги порадили поговорити з донькою та сином й розповісти їм, що відчуваю. Я так і зробила.
– Хочу вам зізнатись, що мене насправді засмутило. Це ваш подарунок.
– Вибач, мамо, у нас не було змоги придбати тобі коштовний подарунок, — бідкалась донька Софія.
– Та справа не в коштовності, а у ваших стараннях. Навіть якби ви мені, наприклад, спекли власноруч святковий торт, я була б на сьомому небі від щастя. Адже тоді знала б, що ви старались.
– Гаразд, мамо. Наступного року ми вже точно подаруємо щось класне.
Пообіцяли виправитись, але боюсь, щоб це не була чергова обіцянка, бо тоді я дуже розчаруюсь. Не хочу переконатись у тому, що виховала егоїстів та брехунів. Подруги кажуть, щоб я не покладала великих надій ні на кого, бо якщо я сама не подбаю про себе, то й ніхто не подбає про мене.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!