Мій шлюб – суцільна невдача. Я завжди мріяв мати гарну дружину. Хотів, аби всі довкола заздрили. Адже ті, хто завоював красуню – завжди успішні.
А тоді познайомився з Аллою. Вона була не просто гарною, а розумною. Закінчила університет і працювала адвокатом в конторі свого батька. Їхня сім’я була справді впливова, усі їх поважали. Підкорити таку дівчину зовсім не просто, та я зробив все можливе.
Ми почали зустрічатись. Усі довкола казали, що мені надзвичайно пощастило. Згодом я зробив коханій пропозицію. Вона погодилась, та одразу наголосила:
– Ти маєш розуміти, я не збираюсь перетворюватись на домогосподарку. Не готуватиму й не прибиратиму. І дітей раніше, аніж в 30 не народжуватиму.
– Люба, я тебе кохаю, заради тебе на все піду.
Ми побралися. Весілля влаштували казкове. Жили у квартирі, котра дісталася мені від бабусі. Та дружині вона ніколи не подобалась.
– Я не можу жити в таких умовах, це жахливо.
– Не переймайся, влітку я зроблю ремонт – і ти це місце не впізнаєш.
– Як не ремонтуй, а це однаково однокімнатна конура. Мій тато пропонує, щоб ми продали її та купили велику трикімнатну. Решту вони докладуть.
Врешті Алла мене вмовила і досить скоро ми переїхали в нове житло. Все було гарно, вдень ми працювали, а на вечір відвідували різноманітні ресторани. Не життя, а свято. А тоді якось я захворів. Тиждень лежав вдома. І мало того, що мені було зле – у квартирі увесь час порожній холодильних. Дружині й на думку не спало зварити мені бульйон. А коли я зателефонував коханій і попросив мені щось привезти, вона сказала, що працює допізна і не може. Я мусив просити друга допомогти.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Тоді мене все це й почало дратувати. Згадав свою маму, котра щодня готувала домашні страви. Так закортіло з’їсти котлетку з картоплею. Та бачив лише порожній холодильник. У відчаї пішов в супермаркет, набрав всіляких напівфабрикатів. Та це все однаково не те. Якось поскаржився друзям:
– Хотів красуню – маєш! Заводь тепер коханку, щоб годувала! – жартували друзі.
Врешті я над цим замислився. А тоді якось познайомився з Мариною. Простою жінкою, розлученою і старшою за мене на чотири роки. Вона була повною протилежністю Алли: низького зросту, трохи повненька, та завжди усміхнена. Вона заряджала усіх довкола позитивом. І щоразу, коли я до неї приходив годувала мене першим і другим. Дружина довго не помічала нічого, адже щодня працювала допізна.
В той період свого життя я почувався щасливим. Навіть погладшав трохи на домашньому харчуванні. Та раптом Марина заявила:
– Ти мене використовуєш! Не хочу надалі так жити. Або розлучаєшся, або йди геть.
Я не хотів її втратити, та й піти від Алли ніяк не міг. Та обіцяв, що скоро все вирішу. А тоді коханка не витримала, пішла до моєї дружини та все розповіла. Коли я повернувся додому Алла чекала на мене.
– Ми розлучаємось. Ти мене принизив.
– Не гарячкуй, це все через те, що ти не хотіла господарювати. Мені цього бракувало.
– То тепер матимеш досхочу. Йди до своєї коханки.
– Але ж це моя квартира.
– Ні, не твоя. Мій тато відчував щось, оформив все правильно. В тебе нічого немає. А схочеш судитися, то ще мені виплачувати будеш моральну компенсацію.
Я зібрався і пішов. Марина мене не прийняла. Зараз живу у друга. Та що робити надалі – не знаю. Як на мене, Алла сама винна. Кожна дружина має дбати про чоловіка. І нічого нарікати, якщо це робить інша. Згодні?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!