Ховаюсь в садку і згадую, як колись сина до грудей пригортала. А тепер через нього додому увійти не можу

Не знаю, за що мені така кара. Друга година ночі, а я ховаюсь в садку і зазираю у власні вікна. 

“Досі не пішли, ще посиджу”

Холодно, хоча й добре, що мороз не сильний. Знайшла в стайні стару ковдру, накрила плечі, щоб не дай Боже запалення легенів не мати. Мені ж 75. Вже зовсім не молода. Та й з таким життям хіба ж буде здоров’я?

Сиджу в садку і згадую, як колись синочка до грудей пригортала. Він у нас з Василем єдиний, довгоочікуваний і найкращий. Як радів чоловік, що матиме сина, друга та помічника. Змалку брав його до майстерні. Усього навчив. Згодом разом і працювали, різали по дереву такі шедеври. Михась ще й в технікум пішов, на різьбяра вивчився. Його роботи на виставки возили, називали гордо “Скульптор по дереву”. Чоловік пишався страшенно.

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Завжди син мав роботу, чимало замовлень, гроші гарні заробляв. Та одна біда, всюди йому наливали. Він пив, адже так заведено. Я не зважала, все думала, одружиться й жінка триматиме порядок. І яке ж свято було, коли одного дня син Михась повідомив:

 – Все, готуйтесь до весілля! Я Галю не відпущу!

Пошепки

Побралися молоді, з нами жили. Скоро онучка народилась. Та пити Михась не перестав. Галя ж була не з тих, хто терпітиме. Вона щоразу сварилась і врешті син підняв на невістку руку. Так ми й втратили наше найбільше щастя. Забрала вона дитину і втекла. Згодом поїхала до Італії та навіть не дзвонила нам.

Тоді життя в нашому домі перетворилось на справжнє пекло. Син не виходив із запоїв. А коли ми з ним сварилися, виганяв нас з дому. Не витримав мій чоловік такої біди – лікарі сказали, серце. 

– Може тепер ти, сину, схаменешся? На твоїй совісті смерть батька!

Лишень тоді Михайло замислився. Поїхав до міста, зробив укол і перестав пити. Згодом навіть з жінкою познайомився, нарешті життя налагодилось. 

“Не дарма ти помер, Василю! Сина врятував” – думала я. Та зарано раділа.

Минуло кілька років і почав Михась потроху вино куштувати. Все казав, що контролює себе. А тоді зірвався. Жінка його відразу пішла геть, роботу закинув, почав дружків своїх водити. Я ж боюсь власного сина, дуже агресивний, як вип’є. Тому й сиджу під хатою. 

Не знаю я, як далі бути. Племінниця пропонує мене до себе забрати в сусіднє село. А я боюсь, що як поїду Михайло остаточно себе занедбає. Помиратиме – й ніхто не врятує. Скажіть, як мені бути? Невже ще є надія на зцілення?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector