Остап Юхимович рано став вдівцем. Тоді донечці Христині тільки рочок виповнився, коли не стало коханої Марусі. Вона отруїлася чадним газом, поки чоловік з донечкою були на пасіці. Остап приходить додому – а на кухні лежить його Марусенька.
Тоді він зрозумів, що треба пильно слідкувати за донею, аби це горе не повторилося. Однак, дуже її балував – купував солодощі, лялечки, гарні сукні та бантики. Христя виросла справжньою красунею. Після 9 класу вирішила поступити до ПТУ на швачку. Мала талант до того, всім подругам у школі шила фартушки, спіднички. Могла навіть комусь на день народження зробити іграшку.
Правда, до свого тата вкрай рідко приїздила:
– Ну що мені в тому селі робити? Тату, тут є шанс у люди прорватися. Хочеш, аби я до старості років на пасіці працювала чи корів доїла?
А Остап все молився за доньку. Аби вона дійсно гарно закінчила коледж, потім поступила до інституту. Аби виросла тямущою та мудрою людиною!
Однак, через декілька місяців до Остапа дійшла шокуюча новина – його Христя вагітна. В 17 років дитину під серцем носить.
– Ну я спершу подумала що вона поправилася. Але Остапе, ну я жінка, можу відрізнити вагітний животик від звичайного, – пліткувала сусідка Рая.
Остап одразу поїхав першою маршруткою до міста. Знайшов свою Христину в гуртожитку. І живіт у неї був такий, наче вона от-от має народити.
– Доню, ти.. Як це?
– Що? Яка різниця? Я цю дитину і так не хотіла народжувати, то лікарі залякали, що аборт не можна робити.
– Навіщо аборт? Доню, народжуй, я сам його виховаю.
– Ти? Виховаєш? Серйозно? Тату, що ти цій дитині зможеш дати? Ти мене ледь на ноги підняв. Все, годі цих дурних балачок. Це моя дитина, що захочу – те і зроблю!
Потім Христя забрала документи з ПТУ та з’їхала з гуртожитку. Ні друзі, ні одногрупники не знали куди вона ділася. А хто батько дитини – одному Богові відомо. Наче Христя крізь землю провалилася!
3 роки про дівчину та малюка ніхто не чув. Вже все село їх поховало, тільки Остап не здавався. Носив заяву в поліцію, але там тільки насміхалися з нього. “Нема тіла – нема діла” – любили повторяти поліцейські.
Тоді був Великдень. Остап сидів сам посеред кухні. Раптом у двері постукали – це була сусідка Рая:
– Христос Воскрес, Остапе! Я до тебе з одною новиною.
– Якою?
– Твою внучку найшли. Моя донька працює в органах опіки. Казала, що твоя Христя принесла тиждень тому дівчинку.
– А де вона? Її ще не всиновили інші люди?
– Ні. От адреса, їдь давай до онучки.
Дідо Остап всю дорогу до дитячого будинку плакав. А коли побачив свою онучку Яринку – то одразу почав її міцно обіймати та цілувати у золоте волоссячко та рум’яні щітки.
– Я не гарантую, що суд одразу віддасть вам дитину. Все-таки, ви не маєте стабільного доходу, один у родині. А якщо приїде перевірка і скаже, що дім у неналежному стані.. – сумно зітхала директорка будинку.
Але Остап не здавався. Готував всі необхідні документи, зробив вдома ремонт, самотужки збудував внучці качелі на дворі. І через 3 місяці Яринка нарешті переступила поріг рідної домівки.
– Ти вдома, внученько. Ось, дивися, тут твоя дитяча кімнатка, – показував будинок Остап.
Минули роки. Від Христини не було ні дзвінка, ні повідомлення. Однак, чоловік не згадував про свою горе-доньку. Хотів виховати Яринку так, аби вона не повторила помилок матері.
Внучка любила ходити до лісу з дідом та збирати гриби. Завжди бігала за ним хвостиком, брала капелюшок. плащик, маленький кошичок.
Тоді Яринка відійшла від дідуся в сусідній гай. А через декілька хвилин повернулася з маленьким зайчиком, який спав у руках:
– Дідусю, дивися, кого я знайшла! Кролик! Будь ласка, заберемо його додому? Я буду з ним спати в одному ліжку.
– Ні, Яринко. У цього зайчика є мама. От зараз вона прибіжить до нірки – а дитинки нема. Вона буде плакати та сумувати. Кожна тваринка на цьому світі має жити з мамусею.
Всю дорогу додому Яринка мовчала. Не зронила ні слова.
– Яринко, ти на мене образилася чи що?
– Ні, діду. От ти сказав, що кожна тваринка має жити з мамою. А я тваринка також?
– Ні! Ти красива дівчинка.
– А красиві дівчатка мають жити без мами? От кролик має маму, а я ні. Де моя мама?
Остап змовчав. Тоді він вперше не знав, що відповісти Ярині. Так вийшов з кухні до ванни, аби витерти сльози.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!