– І чого ти сюди прийшла? До колишнього чоловіка? Тебе ніхто не запрошував, – ласкаво привітала мене Ганна Анатоліївна

– І чого ти сюди прийшла? Тебе ніхто не запрошував, – з порогу заявила Ганна Анатоліївна.

– Мені й не потрібно вашого запрошення. Я прийшла до свого чоловіка, – відказала я.

– Ти маєш на увазі колишнього, – виправила жінка.

– Звісно, ні. Який же він колишній? Я можу вам паспорт показати, – знову відповіла я і пішла повз свекруху.

Я побачила чоловіка там, де й очікувала. Нічого не змінилося. Він продовжував сидіти перед екраном телевізора з пляшкою пива в руках. 

– Ти збираєшся виплачувати гроші за іпотеку? Я вже кілька місяців сама все оплачую і забезпечую нашу дитину. На щастя, від батьківства ти вже не відречешся, бо твоя матінка не пошкодувала ні часу, ні грошей на тест ДНК.

Олег не очікував побачити мене:

– Оксано, а хто тебе сюди впустив? 

– Вона й не сміла дозволу питати! – перебила свекруха. – Скажи, хай іде геть!

– Ганно Анатоліївно, краще не чіпайте мене, – обурилася я.

– Мамо, дай нам поговорити.

– Хіба це нормальна розмова? Вона ж хоче використати тебе! – почала кричати жінка. – Ти стільки працював, щоб виплатити цю іпотеку і придбати квартиру, а вона хоче все собі забрати? Цього не буде! Краще Дмитрові віддати цей куточок, щоб він мав де жити. 

– Дійсно, цілий рік Олег виплачував іпотеку! Оце герой! – саркастично відказала я. – А ви нічого кращого не придумали, ніж вигнати матір з дитиною на вулицю, а квартиру віддати своєму старшому синові, який в 35 років не може самостійно подбати про себе! Але знаєте, у вас нічого не вийде, – далі вела я. – Іпотеку виплачувати потрібно ще два роки, бо я не віддала гроші моїх батьків на перший внесок. Знала, що все саме так і закінчиться!

Свекруха почервоніла від люті. 

– Синку, я завжди тобі казала, що ти зробив неправильний вибір!

Раптом вона опустила очі додолу й побачила моє взуття:

– Тобі ще й вистачило нахабності, щоб взутою зайти у мій дім? Ану забирайся геть! – закричала Ганна Анатоліївна й кинулася на мене з кулаками.

Олег намагався нас розборонити, але все було марно. Схватка тривала кілька хвилин, але за цей час я встигла вирвати добрячий жмут волосся у своєї суперниці. Нарешті старший син Дмитро забрав свою матір в іншу кімнату і ми з колишнім чоловіком змогли поговорити.

– Якщо логічно посудити, то ми платили іпотеку півтора року. Якщо ти повернеш ці гроші, то я віддам тобі квартиру. – запропонував колишній.

– А не забагато буде? По-перше, я вже пів року сама виплачую іпотеку, а по-друге, не забувай про аліменти, які я можу оформити. Аби ти забираєш кілька тисяч і ми розходимося, або я йду в суд і зроблю тебе банкрутом. 

– Олежику, навіть не думай віддавати їй цілу квартиру! Нехай ночує на вокзалі! – продовжувала кричати Ганна Анатоліївна з іншої кімнати. 

– Ти принаймні поясни їй, що означає слово “іпотека”, – не витримала я. – Гадаю, що ми з тобою домовилися. Мені час іти. Ганно Анатоліївно, а шпалери у вітальні жахливі, як і ваш смак! – гукнула я наостанок. 

Однак дорогою я вирішила на мить зазирнути на кухню. У холодильнику стояла каструля з борщем. Здавалося, він свіжий. Я вирішила, що мій чоловік не заслужив на таку розкіш, тому понесла борщ в унітаз.

– Що ти витворяєш? – розкричався Олег, але було вже надто пізно. Каструля була порожньою. – Яке ти маєш право лазити у чужі холодильники?

На шум відреагувала Ганна Анатоліївна, яка з обуреним виразом обличчя вибігла в коридор. 

– А борщ у вас дивний! Тільки не хвилюйтеся, адже не всім господинями бути! Бувайте!

Додому я поверталася у піднесеному настрої. Сподіваюся, що мій візит свекрусі сподобався, адже колись саме так вона приходила до нас з чоловіком в гості.

А на вашу думку, як правильно ділити майно після розлучення? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!